Ми безмірно вдячні кожному, хто жертовно служить біженцям в Україні. Ми не знаємо, скільки ще постраждалих зможемо евакуювати та прихистити. Слухаючі їхні свідчення, ми розуміємо, що будь яка маленька матеріальна допомога, яку ми можемо їм надати, це по суті все що вони мають і за рахунок чого можуть далі жити.

Вчора в м.Рівне приїхав чоловік Дмитро. Свою дружину й дитину він хотів відправити за кордон, але вона забоялася і не поїхала, а хоче бути біля свого чоловіка. Він зламаний тією ситуацією, в якій опинився. Його квартира зруйнована. Він розповідає, що 15 років виплачувала за неї кредит. Дмитро – приватний підприємець. Ринок, на якому він працював, також зруйнований. Він розбитий, хоча вдячний дуже за допомогу яку він тут може отримати в вигляді матеріальних речей. Він також говорить, що в нього відбулася переоцінка цінностей.

В Заліссі зупинилися Неля та її син Микола, які прибули з Ворзеля. В них по місту їздили російські танки. Спочатку дуже сильно озброєні військові зруйнували багато домів. В сусідню домівку потрапив снаряд і зруйнував стіну будинку. Неля сиділа в підвалі три дні й не мала що їсти й пити. Ці солдати знущалися з місцевих чоловіків і хлопців, а жінкам і дітям пропонували лимонад і солодощі. Вона каже, що хоч вони й хотіли пити та їсти, але нічого не брали, бо не хотіли, щоб потім показували по російському телебаченню, як ці солдати «спасають» українців.

Неля розповідає, що після цих військових прийшли інші, менш озброєні з танками, які вони постійно ремонтували. Вона каже, що там було багато молодих хлопців, в них був поношений одяг, прострочені сухпайки 2019 року. Вони були голодні й мерзли. Вона каже, що їх було шкода. В місті не було світла й газу, отже ці солдати палили вогнища, а жінки приносили щось з їжі і разом їли, щоб вижити. Один з таких солдатів розповів їй, що дзвонив батьку і сказав, що знаходиться в Україні, а батько каже: «Що ти там робиш? Не вздумай стріляти в наших братів! Втікай з Україні!» А хлопчина каже: «Тату, я ще ні в кого ні разу не стріляв, я стріляю в землю». Влада їм говорила, що вони їдуть на військові навчання в Білорусь, а опинилися на війні в Україні…

Неля та її син говорять, що тільки по Божій милості та Його волі вони звільнилися з цього жаху. Все що в них було з речей, це одяг що на них і документи. Вони просили засоби гігієни, одяг на зміну, щоб попрати той, що на них. Їхні оселі зруйновані й у них нічого немає…

Ця сімейна пара до пенсійного віку були вчителями. Вони виховані і вдячні люди. Подружжя приїхало до нас з речами, які були на них. Просили дати їм штани для чоловіка і безрукавку для жінки, бо хвора спина і боїться простудити. Вони з Ірпеня.

Всі ці люди цінують матеріальну допомогу як ніколи, бо це все що в них є. Особливо коли вже пенсійний вік або не мають змоги працювати через ситуацію в країні. Дякуємо, що відкриваєте свої серця до нас і наших бід і жертвуєте своїм, щоб допомогти нам!

Щоденні молитовні зустрічі та душеопікунське спілкування в Заліссі

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople