Наші друзі з київської церкви нашого об’єднання «Світло Євангелії» приєдналися до команди з Ірпінської біблійної церкви, щоб відвідати м. Ірпінь та найближчі села навколо та дізнатись, як ми можемо послужити там. Вони взяли з собою харчі, медикаменти, засоби гігієни, воду і поїхали на 4-х мікроавтобусах. Ось що розповіла наша співробітниця Ірина Соляник:

«За що?» Це питання останні 45 днів не полишає мої думки Я не можу зрозуміти за що нам це все… Дорога через місто та села справила особливе враження. Одне – бачити ці руйнування в новинах, а інше – проїжджати повз них, торкатися їх рукою і слухати історії людей, які пережили це. Ми відвідали 4 населені пункти. Їхали чагарями, бо окупанти зруйнували більшість доріг і підірвали мости…

В першому селі ми нас зустріла сім’я служителів Н. та М. Їхнє село було під окупацією. Н. розповідала: «як окупанти прийшли, то ходили по хатах, перевіряли чи немає українських військових. Наставляли автомати на людей, вимагали паспорти й телефони. Їздили на танках по вулицям. Було страшно…» Ця родина зібрала всі речі, заправила машину і чекали когось з родичів, але виїхати не встигли... М. потім часто питав у Бога, чому Він не дав мудрості поїхати раніше? Чому? Але потім зрозумів, що має тут під окупацією допомагати людям. Як почались неподалік бої за Гостомель, то пропало світло, вода. А у брата М. дома був генератор. І вони качали воду для всього села. Включали його лиш тоді, коли окупанти включали свій, щоб не було чути. Його дружина пекла хліб для всіх в селі. Люди бачили через це руку Божу: приходили, були більш відкриті говорити про вічність і спасіння. Саме через війну люди почали слухати Евангелію...

Потім ми заїжджали до віруючих в наступних селах, залишали їм харчі, щоб потім вони через свою громаду розподіляли далі. В другому селі люди розповідали, що не бачили хлібу тижнями, бо під окупацією ніхто не завозив. Те що волонтери віруючі приїжджають – це велике свідоцтво для селян. Люди бачать, що віруючі реально – сім’я і допомагають один одному і не тільки своїм, а і просто всім людям з села…

Наступне село опинилося під перехресним вогнем артилерії. Російські снаряди часто не долітали до місця призначення і падали в село…

Ми поверталися додому пізно вночі через Ірпінь. Дуже моторошно виглядає місто без світла з розбомбленими будівлями. Колись тут вирувало життя, виблискували вікна, сяяли вогні, а зараз темрява і пустка, лиш вітер виє через дірки в будинках...

За цю поїздку я зрозуміла, що не зовсім правильно ставити Богу питання «За що?», а краще запитувати в Нього «Навіщо?» Коли я слухала історії людей, то усвідомила, що час війни, це велика можливість для церкви показувати людям справжню спільність і нести Евангелію не лише словами, а й ділами: плакати з тими, хто плаче, хто втратив усе, радіти з тими, хто дізнається, що його родичі вціліли. Навіть маленький внесок в допомогу (100 грн, банка тушонки, листівка з підбадьоренням, обійми) – це велике свідоцтво для когось. Для невіруючих, це взагалі незбагненно, чому чужі люди їм так допомагають. А для віруючих – це розуміння Божої сім’ї і церкви як одного тіла, яке страждає і бореться разом задля перемоги!»

В ці дні міста Київщини, а також і нашу місію в м. Рівне відвідав брат Нері Даурате, який несе служіння в Венесуелі. Нері бачить своє покликання в тому, щоб їхати в місце лиха й підбадьорювати місцеву церкву та служити як волонтер. Він може водити вантажівку, надавати медичну допомогу, відбудовувати церкви та будинки, а також навчати цьому інших. Нері – біженець з Гватемали в Коста-Ріку, який увірував в юності. Потім емігрував в Канаду де отримав богословську освіту, довгий час займався тюремним служінням. Нері мріє зробити селфі в Києві, адже його велика церква в м. Торонто ревно молилася про те, щоб Київ не впав, і він упевнений, що Київ вистояв проти нечуваної в історії військової навали і це – Божа відповідь на молитви і Його втручання. Після смерті своєї дружини 60-річний Нері постійно знаходиться в місіонерських подорожах Латинською Америкою, а також відвідує інші країни. Брат вважає, що скорбота – це найкращий час для Церкви Христової, щоб служити, благовістити, допомагати. Саме тому він в Україні. Один пастор вже сказав йому, що навіть сам факт, що Нері приїхав так здалека, щоб бути поряд з українцями – вже є значним підбадьоренням.

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople