Насамперед хочу подякувати вам за чуйність. У м. Рівне місія має можливість дати одяг і взуття вимушеним переселенцям. Зараз у Рівному тимчасово проживає близько 100 людей з Ірпінської біблійної церкви.

Нещодавно ми надрукували флаєри і роздали в гуртожитках, де проживають біженці з Гостомеля й Бучі, щоб ті, хто потребує якоїсь допомоги, могли прийти й отримати. І ось телефонує мені один дідусь і каже:

— Я по номеру, що на папірці. Чи можна мені отримати допомогу?

— Так, яка вам треба допомога?

— Мені треба взуття.

— Добре, давайте зустрінемось з вами, — я назвав адресу місії «Надія – людям», — приходьте, я вас чекатиму о першій годині дня, і ми вам виберемо якесь взуття.

Я зателефонував йому десь о пів на першу, а інший чоловік, який, виявляється, живе поряд із тим дідусем у гуртожитку, — а в того дідуся навіть мобільного телефону власного немає, — каже:

— Він уже до вас пішов. Чекайте його, він буде.

— А який він на вигляд?

— Він такий старенький, з паличкою.

Дідусь запізнився десь на пів годинки, але таки знайшов, добрався, і уявляєте, у березні, коли ще досить прохолодно, прийшов у шльопанцях!..

Він виїхав з Гостомеля без нічого, бо треба було дуже швидко зібратися. Торік він поховав дружину, поховав сина, він жив сам. У нього немає нікого, немає нічого, немає телефону, немає паспорта, нічого... Просто в шльопанцях дідусь прийшов і каже: «Дякую Богові, що мені дали в гуртожитку ці шльопанці». І тут люди з місії та церкви підібрали йому взуття та одяг. І поки він чекав, один наш брат поїхав і купив йому телефон. А дідусь сидить і не може зрозуміти цієї Божої любові. Чому до нього, старого чоловіка (десь під 70 йому), зовсім чужі люди отаку турботу виявляють. Питаю в нього:

— Ви любите читати?

— Так, — відповідає. Тоді я пішов у християнську бібліотеку й приніс Новий Завіт.

— Це Книга про Ісуса.

— Я буду читати.

— А в неділю у нас зібрання.

— Я хочу піти з вами в церкву.

І ще декілька людей з того гуртожитку зголосилися. Так що в неділю ми поїдемо за ними.

Я розповів цю історію, щоб ви побачили, що Ірпінь, Буча — це не просто географічна територія, це окремі душі, окремі люди. І ви, Христова церква, своєю чуйністю й молитвами вже дотичні до зміни життя цих людей. І ми від імені Ірпінської церкви вам усім за це щиро вдячні.

Що стосується м. Ірпінь, яке звільнили, то влада поки не рекомендує повертатися через значні мінування. Проте наша невелика команда, семеро людей, залишається там, постійно допомагає людям. У нас в приміщенні церкви працює генератор, є електрика, бо в місті електрики немає, то люди приходять, заряджають телефони, кому треба, отримують іншу допомогу. Але маємо в планах повертатися туди більшою командою. Думаємо організувати в церкві їдальню, щоб люди могли харчуватись, а також поліція і пожежники, які там зараз працюють на завалах. Це поки що плани, бо кожний тиждень щось міняється, і тому просимо молитися за Ірпінь, за Бучу, за тих людей, які зараз тут у Рівному, їх дуже багато. Вони мають якось повернутися, влаштувати своє життя, тому ми дуже потребуємо ваших молитов!

Сергій Сологуб

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople