Біль війни триває й посилюється. Усе більше надходить повідомлень про загиблих і поранених. З окупованим Маріуполем навпаки немає ніякого зв’язку. Ми можемо лише здогадуватися про те, що відбувається там з нашими знайомими, рідними й близькими нам людьми. Надходять благання про допомогу з окупованих територій від людей, яким ми нажаль ніяк не в змозі зараз допомогти. Українські міста й села продовжують методично нищити ракетами й важкою зброєю.

Молодий брат із нашої церкви разом із своїми товаришами-солдатами знаходиться «на позиціях» на сході країни, де перебувати часто буває фізично важко, адже в деякі березневі ночі морози сягали -14 градусів. Ось що він пише «Дякую за підтримку, Бог тут проявляється неабияким чином, багато моїх знайомих атеїстів співслужбовців почали молитись, Бог оберігає і дає сил особливо, коли страшно». Ми молимося за наших захисників і захисниць, які віддають життя, щоб врятувати інших.

Справжній героїзм проявляють наші брати на Крюковщині в Києві. Вони збирають людей на відправку в м. Рівне, служать їм і розподіляють по машинах. А ще є герої, які в приміщенні церкві в м. Рівне зранку до вечора займаються прийомом біженців, розподілом гуманітарної допомоги. Є герої кухні, без яких ніхто не мав би сил трудитися далі. Також є герої-молитовники, герої –прибиральники і герої, які збирають допомогу Україні, виходять на марші підтримки в своїх країнах, піднімають усіх своїх ближніх на молитву. Усі ми – воїни Христа, кожен на своєму місці! І це велика честь, бути частинкою такої героїчної Божої сім’ї! Слава Ісусу!

Брати з нашої місії в якості водіїв вчора вивозили людей з маленького села під Фастовом. Сусіднє село вже повністю зруйноване. Довкола постійно лунають вибухи, земля гуде від обстрілів артилерії. Перелякані жінки й діти розповіли, що всі ці дні щоранку о п’ятій години їх будили «гради», снаряди летіли в них над головою і це було дуже страшно. Люди дякують Богу за те, що вціліли до цього часу. Одна пасажирка від серця дякувала нашому водієві й просила номер карточки, щоб згодом якось відплатити за своє врятування, адже це велика самопожертва – забирати їх з небезпечного місця. Брат відповів: «Які з вас можна брати гроші? Ви втратили все, що маєте». Після цих слів жінка обійняла свого сина і розплакалася. Вона була глибоко зворушена милосердям, яке через допомогу Церкви та усіх благодійників ми змогли вилити на людей, що важко постраждали. Дорогою була можливість благовістити цим сільським людям, а вони в простоті ділилися своїми міркуваннями про Бога. Одна жінка славила Бога за те, що попри зруйновану квартиру в м. Буча її діти живі, тому що в ці дні вони саме поїхали з дому в інше місце й таким чином Сам Господь зберіг їхнє життя. Дві сім’ї змушені розлучитися, можливо, назавжди. Дружина з дітьми їде в західному напрямку, а чоловік залишається боронити своє село.

Сестри з м. Київ (одна із них удова) вчора повідомили, що вони ревно моляться за проповідь Божого Слова недосягнутому Євангелією уйгурському народу в Азії, а також про благовістя народам Півночі. Вони надіслали свої щомісячні обітниці віри, щоб підтримати місіонерів, а також пожертви на служіння евакуації та допомоги біженцям в м. Рівне. Це справді приклад надії на Господа та життя Його цінностями. Повторимо ще раз. Сестри. Пожертвували на місію. Вчора. З Києва…

Будь ласка, не переставайте молитися! Це наша надзвичайно важлива духовна боротьба!

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople