Ми зворушені тією любов'ю і турботою, яку виявили до нас різні люди з різних місць. Коли ми тільки-но розпочали приймати біженців у наших приміщеннях, до нас відразу почали приходити небайдужі рівняни, члени волонтерських організацій, церков, які приносили для постраждалих їжу, одяг, речі першої необхідності. До нас приїхали приватні автівки та вантажівки з допомогою зі Львова, Луцька, Івано-Франківська, м. Сарни Рівненської обл. Використавши свої вихідні дні, сіли за кермо й привезли допомогу добровольці з Іспанії, Польщі, Німеччини, Литви. Одна церква навіть пожертвувала автопричіп, щоб можна було привезти всі зібрані речі.

Людям, яких поспіхом вивезли з-під обстрілів, потрібно було буквально все: харчування, змінна білизна, предмети одягу, постіль, рушники, матраци. Був навіть випадок, що одна людина, поспішаючи, встигла взути лише один черевик. Людям потрібні були засоби гігієни, ліки (від тиску чи застуди), мамам з немовлятами – предмети догляду за дитинкою. Ми вдячні Богові за кожне серце, яке Він спонукав подбати про наших вимушених гостей. Хтось приніс картоплю, хтось напік пиріжків, перші матраци й ковдри люди теж поприносили в місію та в церкву прямо з власних домівок. На території місії в м. Рівне ми організували пункти видачі взуття та одягу всім, хто цього потребував.

Ми також організували поселення й харчування біженців на заміській базі «Залісся». Окрему подяку хочемо висловити усім, хто вклався у забезпечення цих людей їжею. Не менше ми вдячні тим людям із мирних країн, які зуміли мотивувати багатьох своїх земляків і влаштувати справжню кампанію з підтримки України. Господь знає ваші імена та ваше служіння перед Ним.

Наші брати-водії невдовзі долучилися до евакуації людей з гарячих точок. Спочатку це був Ірпінь, Київська область, потім Чернігів. Прямуючи в це місто, водії вперше почали надягати бронежилети. Для таких поїздок потрібно було чимало коштів на пальне, а також каністри, які доводилося брати зі собою через те, що в багатьох місцях утворився дефіцит пального. Ми вдячні всім, хто допоміг із ремонтом старих мікроавтобусів і придбанням додаткового транспорту для цього служіння, адже кожне додаткове посадкове місце буквально рятувало ще одне життя. Наші можливості досить скромні, проте Бог зробив так, що завдяки допомозі братів і сестер і завдяки відважним водіям-добровольцям вдалося вивезти із зони бойових дій уже понад 900 людей.

Слава Богові, з часом лінія фронту віддалилася від Рівненської області, тоді виникла потреба робити зупинку для перепочинку в евакуаційних поїздках. Так утворилися два перші центри допомоги біженцям – у с. Крюківщина під Києвом і в м. Кам'янському поблизу Дніпра. Туди ми везли гуманітарну допомогу, а звідти – вимушених переселенців. У Кам'янському збиралися біженці з різних міст і селищ: спочатку це були Запоріжжя та Бердянськ, куди змогли дістатися люди з Маріуполя, а потім — Краматорськ і Кремінна.

Після звільнення від окупантів Київської області та району навколо Чорнобильської АЕС ми почали доправляти гуманітарну допомогу туди. Люди вже не хотіли евакуюватися, вони мріяли відбудувати свої домівки, але дуже потребували їжі й речей першої необхідності, адже всі магазини й склади там  зруйновані, спалені або пограбовані. Також ми долучилися до відправки продуктів харчування в м. Харків та міста й села Харківської області.

У співпраці з помісними церквами ми доправляли допомогу, яку служителі церков розподіляли й роздавали нужденним. Також на місці в м. Рівне ми фасували продуктові пакети, у які клали олію, борошно, крупи, макарони, 3–4 консерви, м’ясну тушкованку, цукор, печиво, шоколадку, чай.

У приміщеннях нашої місії в м. Рівне в перші два місяці війни цілодобово чергували брати та сестри, відповідальні не лише за харчування та прийом потерпілих, але й за те, щоб допомога була дбайливо зібрана, збережена й адресно доставлена саме тим, хто найбільше її потребує. До нас зверталися декілька волонтерських організацій, яким ми допомогли з розвантаженням гуманітарних вантажів, їх тимчасовим зберіганням і подальшою доставкою в обласну лікарню та в дитячий будинок.

Звичайно, найбільшою радістю було мати змогу допомогти чи врятувати комусь життя, і навпаки – найбільшим смутком було чути благання про допомогу з таких місць, куди через небезпеку дістатися цивільним було неможливо.

Стає очевидно, що Україна потребуватиме ще досить значної та тривалої допомоги навіть після завершення війни, адже країні завдано колосальних збитків. Багато людей втратили роботу, житло, усе своє майно. Особливо складно починати з нуля немічним та літнім людям, тим, хто має маленьких діток, вдовам і сиротам. Тому ми щиро вдячні вам, дорогі друзі, за всю підтримку, яку ви з любов’ю збираєте й передаєте постраждалим в Україні. Нехай Господь рясно поблагословить вас і віддасть сторицею!

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople