13–15 квітня відбулася чергова поїздка наших працівників Вячеслава Артерчука та Аркадія Сльози з метою благовістя та служіння українським військовим на Бахмутському та Авдіївському напрямках.

Брати дуже вдячні за гостинність християн м. Павлограда, які під час виснажливих поїздок приймають їх на нічліг.

Усім військовим брати звіщають Євангелію, дарують Нові Завіти й заохочують слухати християнські аудіозаписи. Дехто виявив бажання отримувати посилання на щоденне біблійне читання  «Хліб наш щоденний». На жаль, часто воїни слухають лише з поваги до тих, хто приїхав їх провідати й привіз корисні речі, але справжньої зацікавленості в Божому Слові поки не мають. Але ми радіємо з того, що сіяння істини відбувається. До того ж візити наших працівників є великим підбадьоренням для братів у Христі, які під час війни опинилися на військовій службі й несподівано для себе самих стали священниками у своїх підрозділах, а також для капеланів, які присвятили себе на це служіння й постійно перебувають у своїх військових частинах.

Цього разу наші брати привезли кожному підрозділу багато різних гостинців, передач і смаколиків. Змогли поспілкуватися з представниками одинадцяти різних бригад. У кожного з них свої труднощі й переживання.

Ще в мирний час Аркадій Сльоза разом із помічниками з помісних церков відвідував притулок для неповнолітніх. Тепер директор цього притулку, Сергій Володимирович, служить у війську. Була можливість з ним побачитися. Він ще ні разу не був у відпустці за весь час війни. Сказав коротко: "Совість не дозволяє..." Він майстер аеророзвідки, оператор ударного дрона «Кажан», що ліквідує ворогів на далекій відстані. Однак вороги підбили його безпілотник, зараз іде збір коштів на придбання нового.

У снайпера Олександра застуджені очі, далося в знаки тривале перебування в холодних сирих окопах, лікування поки що не допомагає.

Наш брат Тарас підвернув ногу і пошкодив сухожилля.

Загалом воїнам важко! Несіть їх на руках молитви, будь ласка!

Після зустрічей у першій половині дня в м. Покровську Вячеслав і Аркадій приїхали в м. Краматорськ. В цей день було добре чути жахливий обстріл сусіднього Слов'янська, внаслідок якого були зруйновані житлові будинки й загинуло кілька десятків мирних мешканців.

У Краматорську на зустріч з братами також чекали захисники з різних бойових підрозділів Бахмутського та Сіверського напрямку. Один військовий старшого віку зауважив, що волонтерський рух потроху занепадає і що наші брати з’явилися, наче ангели, щоб провідати й підбадьорити їх.

Чи ж можна було не приїхати до захисників із Доброю Новиною в ці пасхальні дні? Слава Господу, що послав необхідні кошти й багато цінних для воїнів речей! Брати з м. Дубно попросили передати певним підрозділам пристрій нічного бачення для водіїв, квадрокоптер, сонячну батарею, генератор тощо. Привезли воїнам дитячі малюнки від учнів однієї зі шкіл м. Хмельницького. Щиро вдячні також за вже традиційні домашні вареники, шкварки, голубці й салати, які готують сестри церкви ЄХБ с. Демківці Хмельницької області разом з багатьма жінками з їхнього села. Слава Богу, що змогли послужити й доставити все за місцем призначення!

Бог влаштував зустріч із земляками з Рівненської області. На фото Тарас з с. Городок, знизу Сергій з с. Рокитне, праворуч командир взводу Михайло з с. Верба.

Михайло з Верби сирота, в минулому вихованець добре знайомої нашим співробітникам школи-інтернату. 20 грудня він потрапив у жахливий бій. Нападали з трьох боків, обстріляли мінометами. Був поранений, заховався під трупами окупантів на дні окопу. Весь час молився «Отче наш…». Коли ворога відбили, виповзав на ліктях, тому що ноги від морозу задубіли... З 26 воїнів вижило 6. Не раз попадав під обстріл, як віз на автівці бойовий комплект на позицію. Але Бог зберіг його до цього дня. Михайло мріє повернутись після перемоги в рідне село, щоб вперше взяти на руки свого новонародженого онука. Михайло служить у штурмовому взводі своєї бригади, у цій самій бригаді служить його син, теж Михайло…

Хочемо згадати про Ігоря, нашого брата в Христі. Молодий чоловік – сирота, виховувався в прийомній сім’ї, яка любила Господа, увірував, був призваний на службу. Ігор був тяжко поранений, і ми просили церкви молитися про нього. Спочатку хлопця прооперували в м. Дніпро, а потім відправили в шпиталь до Львова. Там знайомі нам віруючі провідали його й повідомили, що Ігор попри непросте поранення вже на милицях сам ходить на перев’язки. А лікар сказав, що про нього точно хтось ревно молився, адже покращення йде напрочуд швидко. Зараз брата Ігоря відпустили на відновлення додому на Хмельниччину.

Просимо згадати в молитвах чоловіка на ім’я Олександр. На велике прохання віруючої дружини, яка тимчасово перебувала в Польщі, наші брати відвідали його в госпіталі в одну з поїздок. Окрім поранення й високої температури Олександр вже тоді страждав від постійного безсоння. Його переслідували видіння про його загиблих товаришів, які благали про допомогу, а йому щоразу не вдавалося врятувати їхнє життя й винести їх з поля бою. Стан Олександра не покращувався, і зрештою він опинився в психіатричній лікарні. Дружина в розпачі. Ще й склалося так, що відповідальні за це посадові особи не оформили його документи належним чином, отже, його розлад не вважають набутим під час виконання бойового завдання, що ускладнює його подальшу реабілітацію.

Познайомилися з братом Олександром з м. Слов'янська, який служить капеланом з 2016 року. Зараз його батальйон перебуває на передовій на Торецькому напрямку. Так склалося, що після відвідин усіх одинадцяти бригад у багажнику нашого буса залишилися коробки зі спідньою білизною і шкарпетками, які не знадобилися тим, до кого приїжджали вже не вперше. Самі розумієте, що в умовах фронту й сльоти в солдатів не завжди є можливість займатися пранням і сушінням. До найближчої крамниці десятки кілометрів. Отже, ці речі стали великою радістю для капелана Олександра. Він засвідчив, що ніяк не міг їх роздобути й уже молився про це до Господа. І от невдовзі приїхали наші працівники. Сподіваємося на розвиток стосунків також із цим підрозділом.

Моліться за наших захисників!

Подяка Богові за те, що брати із закордону почали проводити в Україні семінари й навчання для капеланів і всіх, хто в справах служіння стикається з військовослужбовцями та їхніми сім’ями. Наші брати мають намір узяти участь у цьому навчанні.

Також молимось про підготовку до нових поїздок на фронт. Допоки йде війна, наш обов’язок як християн бути поруч з тими, кому надзвичайно важко і хто часто ціною власного життя і здоров’я боронить наше життя.

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople