продовжуйте, будь ласка, молитися про Україну, міста і села якої в ці дні зазнають постійного ракетного терору, обстрілів важкою зброєю і дронами відразу з трьох напрямків: з Росії, Білорусі й Чорного моря. У фізичному сенсі для нас більше не залишилося безпечного місця, куди можна було б сховатися від війни. Тому назва нашої місіонерської конференції «Рятуй узятих на смерть» (Пр. 24:11), яка планується на 18–20 листопада цього року, набуває ще більшого символізму.

Ми щиро вдячні кожному з вас за молитви й різнобічну підтримку служіння постраждалим від війни в Україні! Зокрема, ми вдячні вам і нашому Господу за можливість надавати житло та їжу для вимушених переселенців із зон бойових дій та з окупованих територій на нашій заміській базі біля м. Рівне. Особливо ми радіємо, коли через проповідь Євангелії Бог приводить до віри людей, які пережили великі скорботи.

На фото – Дмитро, йому 35 років, він уродженець міста Маріуполь Донецької області. Перед війною працював на підприємстві з виготовлення меблів. Він майстер на всі руки. У Заліссі кожного дня до Дмитра звертаються люди з десятками прохань щось полагодити, перевірити, налаштувати, закачати... Людина лагідної вдачі і природної доброти, він не відмовляє нікому.

За місяці проживання на нашій базі Дмитро став відповідальним за технічне забезпечення проведення щоденних ранкових і вечірніх молитовних зібрань, підбір фонограм для прославлення, підготовку і трансляцію фільмів і онлайн-богослужінь.

Діма нещодавно пізнав Господа Ісуса Христа як свого Спасителя і зараз відвідує заняття з підготовки до водного хрещення в церкві «Община Доброго Пастиря» м. Рівне, виходив на вуличне благовістя разом із братами й сестрами. Він щиро задоволений тим, що має, і безмежно вдячний Богові та людям, які забезпечують перебування вимушених переселенців у Заліссі.

На початок вторгнення російських військ до України в лютому 2022 року Дмитро жив у квартирі на першому поверсі п'ятиповерхового будинку разом зі старшою сестрою і двома племінниками. Через артилерійські обстріли та бомбардування авіацією всіх районів міста сестра переселилася з дітьми до бомбосховища, звідки згодом окупанти вивезли їх на територію Російської Федерації.

Дмитро залишився один у квартирі без світла, води й опалення. Їсти готував на багатті, складеному із тротуарних плиток. Денний раціон складався з рідкої каші на сніданок і однієї печеної картоплини на вечерю. В обід задовольнявся гарячим чаєм. Холоднеча стояла нестерпна. На вулиці мінус 8 ⁰C. Їжу доводилося економити, бо місто було в облозі…

Однак він намагався ще допомогти сусідам, ходив за кілька кілометрів під обстрілами до джерела, забезпечуючи водою літніх людей у будинку, та прихистив у себе давнього товариша, чиє житло було зруйноване снарядом...

Навколо панувала розруха, паніка, жах, розквіт мародерства, пияцтва і аморальності...  Іноді можна було пройти повз будівлю, де грілися біля вогню люди, а через кілька хвилин, ідучи назад, побачити на цьому місці руїни й розкидані понівечені тіла. У повітрі постійно відчувався запах багаття і пороху, а в душі були відчай і безнадія.

Минуло близько місяця від початку війни. У сусідній квартирі проживали особи, які облаштували в себе склад речей, награбованих із покинутих квартир. Ці люди загинули під час обстрілу, а їхню квартиру пограбували їхні ж спільники. Частину продуктів вони роздали мешканцям будинку, а самі зникли з рештою скарбу. Потім інші озброєні чоловіки вдерлися в оселю Дмитра й, погрожуючи автоматами, змусили завантажити залишки сусідського «складу» в їхнє авто. Пообіцяли, що завтра повернуться й прострелять йому ноги, якщо не буде знайдено усього, що вкрали їхні подільники…

Читайте, будь ласка, більше на нашому сайті!

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople