Це історія брата та сестри Герасіних — Олени (1984 р. н.) та Дмитра (1983 р. н.) — з м. Селидове Донецької області.
До війни Дмитро працював з батьком, у них був свій столярний цех. Олена має проблеми із зором, тому потребує постійного медичного нагляду. В неї перша група інвалідності. Жили в п’ятиповерхівці. З початком війни у місті почалася сильна паніка, виникли труднощі з роботою. Потім відключили газ, не було води й почалися прильоти артилерійських снарядів. До Дмитра в цех заїхали наші військові (це було місце ротації), і командир порадив їм виїжджати, бо буде гаряче.
Довго не роздумуючи, усе залишили й поїхали. Дісталися до евакуаційного потягу. Батько Дмитра мав наші контакти, так і потрапили на базу.
«Живеться нам тут дуже добре, – розповідає Дмитро, — гарні стосунки між людьми. Кожному з працівників бази важливі твої проблеми, усі прагнуть допомогти. Ми маємо потребу в теплих речах, будемо якось це вирішувати. Дякую, що можемо тут бути!»
Дмитро радий, що може і в Заліссі займатися улюбленою справою — столярними роботами, для нього це дуже важливо. Брат і сестра всім задоволені.
