Народилася 1975 року в м. Слов’янськ. До початку війни працювала прибиральницею в одній з шкіл м. Слов’янська. Оскільки в школі більше не було учнів, то всіх працівників попросили написати заяву на безоплатну відпустку. Але невдовзі Ірина звільнилася з роботи з надією знайти іншу оплачувану роботу.
Щойно місто почали обстрілювати, Ірина вирішила з дітьми, яким на той момент було 15 і 8 років евакуюватися заради безпеки дітей. Ірина звернулася до місцевих волонтерів і записалася в списки на виїзд. Ірина з синами Олександром і Дмитром виїхала з рідного міста 19 жовтня 2022 року. Їм зразу сказали, що повезуть їх в м. Рівне. Це були водії від нашої християнської місії. Оскільки шлях неблизький, заради літніх людей, жінок і дітей робили зупинку з ночівлею в м. Кам’янське в церкві нашого об’єднання церков. Ірина пригадує, що їх там тепло прийняли віруючі люди, а потім виїхали в м.Рівне. В дорозі вони дізналися, що їх планують розмістити на заміській базі "Залісся" в Рівненському районі. Ввечері приїхали на базу, де їх теж добре прийняли, розмістили, виділили їм кімнату.
Ірина з дітьми проживає в "Заліссі" до цього часу. Дуже вдячні за таку можливість, бо інакше, не знає, що робила би! Повертатися зараз немає можливості, з роботою в рідному місті проблеми, допомогти немає кому. Ірина виховує дітей сама. Старший син має психічне захворювання в школу не ходить, ніде не вчиться. Через війну та вимушений переїзд молодший син почав опановувати ази шкільної науки тільки тут в "Заліссі". Хоча в Україні діти йдуть у перший клас в 6 і в 7 років. Ірина проявила себе як дуже вдячна людина, вона намагається допомогти там, де може. Вона сумлінно трудиться на кухні, допомагає по прибиранню, підставляє руки в будь яких господарських справах в "Заліссі".
