Шістдесятирічна Лариса Михайлівна Останіна інвалід дитинства. Вона переміщується на двох милицях. З 12 років пані Лариса перенесла 16 операцій на правій нозі з відновлення кістки. Але попри всі обставини вона має велику жагу до життя.

За освітою бухгалтер. До 27 років працювала на Донецькій залізниці, відтак отримала другу групу інвалідності. Вийшла заміж, народила доньку. І все життя допомагає людям, тому що вміє бачити їхні потреби. Ще в 2014 вона допомагала біженцям зі Слов’янська, їхнім дітям. Війна 2022 року застала її в м. Лиман Донецької області. Почалися авіанальоти й бомбардування. З хворою ногою Лариса не могла спуститися в підвал. Вони зі старенькою мамою просиділи місяць в коридорі своєї квартири й бачили, як бомби прилітали в їхній двір, спостерігали, як уламки скла засипають усе подвір'я будинку.

Лариса щоденно готувала їжу просто неба біля свого під'їзду на 13 людей. Адже в будинку позалишалися тільки немічні літні люди та інваліди, які не могли спуститися в двір. А в квартирах не було ні газу, ні світла, ні зв'язку. Лариса самотужки пиляла дрова й тягала воду 30 метрів. Мама, котрій 83 роки, їй допомагала і потрапила в лікарню після піднімання важких відер.

Лариса з мамою хотіли переїжджати в іншу частину міста в приватний будинок, але зрозуміли, що не переживуть зиму в таких умовах, тому що взимку Лариса не може переміщатися пішки на милицях. Тому почала шукати, хто зможе вивезти інваліда. Натрапила на волонтерів, які займаються евакуацією. Дісталися з ними в м. Дніпро в церкву "Ковчег". Потім в м. Кам'янське. А звідти вже потрапили в Залісся.

Лариса дуже вдячна за зручності, якими користується на базі в Заліссі. Вона навіть не могла помитися за ці пів року, бо вдома економили кожну краплину води. Від вогнища, на якому вона готувала, була вся в сажі. Спочатку їй навіть не вірилося, що вдалося вирватися з того жаху.

"Вже два тижні я тут і живу іншим життям, — розповідає Лариса, — я почала спати нарешті. Коли була в Лимані, то не мала сну. Я мала ключі від усіх квартир під'їзду, шукала там для людей якісь ліки, якусь їжу. А тут я змогла виспатись і відпочити. Дома потрібно було приймати заспокійливі засоби постійно, бо постійно чула вибухи. У мене дуже тяжкі спогади про виживання в окупації...

Я вдячна людям з "Християнської допомоги", які нас звідти вивезли. Тут я теж відчуваю багато уваги й допомоги. Тут інша атмосфера і люди не такі жорсткі, як у нас. Я не бачу агресії, яка була там, у Лимані. Тут віруючі люди допомагають, підтримують і я можу бачити Бога. У нас вдома я не бачила співчуття, а тут воно повсюди...

Потреби мої всі задовольняються, дякую, що тут тиша і спокій. Хочу знайти тут мир і спокій для серця.

Я вдячна Богу за це місце!"