Ми з дочкою Ларисою приїхали сюди 24 жовтня 2022 року. Я так вважаю, що нас сюди просто Бог привів. У Лимані ми 6 місяців були під окупацією, потім нас звільнили і тоді вже ми вирішили виїжджати, бо щодня бомбили. Наша квартира залишилась без вікон, без балкона. У напівзруйнованій оселі ми не пережили б зиму. Лариса подзвонила на гарячу лінію для інвалідів і нас оце сюди привезли.
Я дякую людям, які нас прийняли, дякую керівникам цієї бази — Ярославу Романовичу і Лілії Федорівні — дуже чуйним, приємним і лагідним людям, які нас розуміють, приймають і не те щоб просто терплять, а саме входять у наше становище.
Ми всім задоволені, мені здається, що ні в кого з тих, хто евакуювався з Донецької області, немає кращих умов, як тут. Ми завжди чисті, завжди багаті столи. Дякую Богові, що тут намолені стіни, ми щодня молимося, і ми молимося перед кожним сніданком, обідом і вечерею. Щодо харчування, то мені здається, що вдома далеко не всі люди мають таке різноманітне меню, дякую дуже і кухарям, і всім!
Коли я жила в Лимані, то в церкву ходила десь двічі на рік і Біблії зовсім не читала, а тут я її вже вивчаю. І мені здається, що я якось уже наближаюсь до Бога, щоб Він навчив мене розуму й навернув до Себе.
Молюся за свою дочку-інваліда, у неї складний фізичний стан, дасть Бог, може, операція допоможе.
