Любов Георгіївна народилася 28 липня 1962 року в одному із сіл Слов’янського району Донецької області. Працювала зоотехніком на фермі.
Після заміжжя переїхала до міста Миколаївки Краматорського району Донецької області. Народила і виховала сина. Працювала технічним працівником на різних підприємствах міста, останні роки перед виходом на пенсію — на Слов’янській ТЕС. Там само працював і її син, забезпечуючи роботу теплоелектростанції.
Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, Любов Георгіївна змушена була виїхати з міста, оскільки там була знищена інфраструктура, зокрема лікарня. А вона саме потребувала нагального хірургічного втручання. Спочатку поїхала на Житомирщину, а звідти, після госпіталізації, потрапила до нас на базу в Залісся.
У 2023 році бої на Донеччині дещо стихли, і пані Любові здалося, що можна повертатися до чоловіка і сина. Дістатися додому їй допомогли наші працівники, які саме їхали на схід з гуманітарною місією і благовістям. На жаль, очікування, що все налагодиться, виявилися марними…
Спокійного життя в Миколаївці вже не було. Родина ночувала в підвалі. Продуктів харчування бракувало, а медична допомога була повністю відсутня. А Любов Георгіївна має низку захворювань, зокрема цукровий діабет і хворобу Паркінсона. Зрозумівши, що не впорається вдома, знову попросилася на базу в Залісся.
Дуже переживає за чоловіка, який залишився в Миколаївці й нізащо не хоче покидати рідну домівку, хоча там бракує харчів і води. Любов Георгіївна журиться, що якщо раптом щось станеться, то чоловіка ніхто не поховає, бо в Миколаївці цього вже не роблять… Мертві тіла просто лежать по дворах і гниють...
Син до останнього працював на ТЕС. У 2025 році станцію розбомбили. Він виїхав до Слов’янська, де працює в котельні. Їздить на роботу велосипедом під обстрілами. З батьком зв’язується лише по рації, оскільки іншого зв’язку там зараз немає.
Усе це завдає пані Любові серйозних переживань. Водночас у її житті відбулася дуже важлива і радісна подія.
Близько десяти років тому вона почула Євангелію й повірила в Ісуса Христа. Відвідувала богослужіння, мала бажання прийняти хрещення, але на той момент ще не була до цього готова. І ось тепер, під час війни, знайшовши тимчасовий прихисток як вимушена переселенка на християнській базі, вона знову почула Добру Новину й утвердилася в вірі в Ісуса Христа як свого Спасителя. В її серці з’явилися надія і радість.
