Запрошуємо вас відчути враження нашого брата і співробітника, поринувши в дивовижну атмосферу перської Церкви Христа, з якою він познайомився під час нещодавньої поїздки на хрещення новонавернених іранців.

Коли я зрозумів, що є частиною команди, яка їде до заздалегідь обумовленої місцевості за кордоном Ірану для хрещення новонавернених іранців, у мені все затремтіло від очікування чогось дивовижного і неймовірного. Річ у тім, що двадцять років свого життя я прожив у мусульманській країні і не з чуток знаю, наскільки важко пробиває собі дорогу Євангелія в серця тих, хто з дитинства сприймає християнство як хибну, небезпечну й ворожу релігію. І ось тепер мені належало на власні очі побачити не одного, не двох, а цілу групу спасенних іранців, відчути їх своїми руками, чути оповіді людей, яких Бог навернув до Христа всупереч усім мислимим і немислимим перепонам, які звів ворог їхніх душ на шляху їхнього спасіння. 

І це справді виявилося чимось приголомшливим! Ми опинилися неначе в апостольських часах поряд з апостолом Павлом, який пише солунським християнам: «Ви прийняли Слово Боже за багатьох скорбот з радістю від Святого Духа». Для мене в небаченому раніше світлі зазвучали слова Павла: «Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих. Бо стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв» (1 Сол. 2:13-14)

У цих дивовижних людях видно справжню любов до своєї нації, попри те, що їхня держава ненавидить, переслідує і намагається завдати їм зло. Їх не приймає власний народ, як це було з наверненими євреями, їх зраджують лжебрати, які приходять і стають частиною їхньої спільноти, а потім самі ж надягають на них кайданки. Навіть тут, далеко від батьківщини, зібравшись із різних міст Ірану, досвідчені християни радять молодим не давати один одному багато інформації про себе, про місце проживання, не обмінюватися телефонами, бо це небезпечно. Навіть якщо й не буде зрадника серед цієї групи, але якщо будь-кого заарештують, то отримають від нього всю наявну інформацію про інших учасників зустрічі. Тому краще навіть не мати інформації, яку можуть випитати. 

Але не лише до свого іранського народу вони виявляють свою любов: на собі ми також змогли відчути ту любов, якою вони люблять свою нову християнську сім'ю. І знову згадуються слова апостола Павла: «Про братолюбство ж немає потреби писати до вас; бо ви самі навчені Богом любити один одного» (1 Сол. 4:9). 

Але тепер для мене ці слова звучать абсолютно по-новому, я їх не просто прочитав у Біблії, я бачив їх у цій групі відважних послідовників Христа, які виявились дуже милими, відкритими людьми, разом зі своїми милими дітлахами, поважними чоловіками, привітними жінками та з молоддю, яка намагалася при кожному нашому спілкуванні зазирнути в очі та обдарувати своєю усмішкою знову і знову.

Ми мало розуміли на семінарах, які проводив брат М. перською мовою, але поступово все більше прив'язувалися до іранських братів і сестер, спостерігаючи і чуючи, як жваво вони обговорюють питання нашої спільної віри. 

Кожен з іранських гостей хотів якось поспілкуватися з нами, але серед нас був лише один брат М., який міг виконувати роль перекладача. Якби був інтернет, то ми могли б мати якесь спілкування через Google-перекладач. Але ми були позбавлені навіть цього, і тому залишалося користуватися жестами, мімікою, рукостисканнями та гарячими обіймами.

Особливо відкритим виявився маленький хлопчик, який щовечора під час спілкування тільки тим і займався, що підходив до кожного присутнього, торкався своєю дитячою ручкою і не йшов доти, доки не отримував у відповідь будь-який знак уваги. Він ніби об'єднував усіх нас своїми дотиками. 

Вдень я мав проводити семінар, і я відмітив собі, наскільки активно слухають вони звістку про Христа. Всі їхні емоції, увага та залучення були написані на їхніх обличчях. Коли я просив їх прочитати з Біблії той чи інший текст, вони щоразу закінчували читання словом «Амінь», яке дружно підхоплювали інші. Так само вони закінчували співи християнських пісень.

Усе це створювало атмосферу єдності та спільності. 

Коли настав заповітний день хрещення, ми бачили і відчували переживання брата С., який був організатором і координатором цього служіння в цій країні. Він знову і знову просив нас молитися про безпеку та Божу охорону під час поїздки на джерела для хрещення.

Не передати словами ті емоції, які відчували ми щоразу, коли виходила з води наступна Божа людина з сяючим обличчям під радісні оплески, захоплені співи слави та хвали від інших.

Бог благий і могутній! Сила, якою Бог воскресив з мертвих Христа, дивовижно і могутньо діє в найзакритіших диктаторських режимах, але всі ці неймовірні і дивовижні люди потребують сьогодні наших молитов, бо вони покликані служити Богові в екстремальних умовах гонінь і ненависті.

Щодо нас, то ми нескінченно вдячні Богові, що нам випав привілей бути учасниками цієї урочистості Євангелії. Ми дуже хотіли б і надалі брати участь у служінні іранському народові. Дивлячись на наше захоплення, вже кілька братів виявили бажання теж одного разу приєднатися до цього служіння, і це також є причиною молитов: щоб місіонерське бачення міцно вкоренилося серед сучасних християн.

Станіслав К.

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople