Ранок 24 лютого докорінно змінив наше життя. До першого бомбардування ніхто не міг повірити, що Росія розпочне повномасштабне військове вторгнення в Україну. У голові не вкладаються жорстокість та звірства російської армії на Донеччині й Луганщині, у Маріуполі, Чернігові, Києві та інших місцях, коли мирне населення розстрілюють ракетами та важкою артилерією.

З самого початку війни в наш бік ринув потік біженців. Щойно минув перший шок, ми відразу ж спорядили весь транспорт і з молитвою відправили братів-волонтерів в Ірпінь для евакуації людей. Ми тісно співпрацювали з братами й сестрами з Ірпінської Біблійної Церкви, які виявили справжній героїзм в організації порятунку потерпілих мешканців міста. Встигли здійснити три поїздки, потім місто було окуповано, міст підірвано й цивільні більше не могли в’їхати туди…

 

Проте дві команди водіїв невеликими автоколонами по 3–6 мікроавтобусів продовжували позмінно курсувати з м. Рівне до Києва. У два пункти збору біженців у київських церквах привозили гуманітарну допомогу із Західної України та Європи, а на зворотні дорозі вивозили біженців із постраждалих передмість. Так склалося, що одна бригада водіїв – це тренери християнського футбольного клубу «Надія», а друга складається зі співробітників відділу біблійної освіти та християнської етики. Війна торкнулася всіх, кожен займається тепер чимось новим і неочікуваним…

Ми направили п’ятьох молодих братів до с. Крюківщина під Києвом, де на базі братньої церкви утворили ще один центр допомоги потерпілим. Досвід Ірпеня навчив нас, яку важливу роль відіграє чітка координація роботи.

З середини березня наші водії спільно з братами з церков м. Кам’янське та Маріуполя почали працювати над організацією вивезення біженців з Маріуполя та Запоріжжя та доставкою допомоги постраждалим.

Ми також допомагаємо одній із київських церков в евакуації мешканців Чернігова. Дістатись туди непросто, тому що ідуть бої і потрібно їхати не по трасі, але об’їзними дорогами, або взагалі полями. Дорога місцями прострілюється. У самому місті немає електрики, люди тижнями ховаються у підвалах від безперервних бомбардувань, замерзлі, немиті, голодні. Вони займають чергу на світанку, щоб, побачивши евакуаційний автомобіль, першими прорватися і зайняти місце в транспорті. На жаль, місць на всіх не вистачає.

Численні поїздки в екстремальних умовах позначаються на фізичному стані водіїв та призводять до зношування транспортних засобів. Завдяки допомозі благодійників ми змогли полагодити один мікроавтобус, а також придбати 16-місний автомобіль у хорошому стані, що розширило наші скромні можливості. Скромні, тому що при потребі в сотні тисяч приречених на смерть, ми можемо вивезти самотужки лише кілька сотень людей за один раз. Але, дякувати Богові, ми не одні й брати з багатьох церков України долучилися до служіння спасіння життів. Моліться за тих, до кого ми фізично не можемо прорватися, хто в окупації, хто в блокаді, хто живе в холодному підвалі й у кого закінчується вода та їжа. Наша надія на милість Господа!