Наприкінці січня директор нашої місії Аркадій Сльоза у складі команди капеланів-волонтерів церкви «Новий подих» м. Рівне взяв участь у капеланському служінні у військовому шпиталі на сході України, куди щодня привозять поранених з різних ділянок фронту в Донецькій і Харківській областях.

Пропонуємо вашій увазі розповідь брата Аркадія про цю непросту, але таку необхідну і важливу семиденну поїздку на схід.

У Посланні апостола Якова читаємо: «Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: Ідіть з миром, грійтесь та їжте, та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе?» (Як. 2:16). Тобто, чи буде з цього користь? Звичайно, ні! Користі не буде! Далі апостол стверджує, що віра без учинків є мертвою. Ми намагаємось бути актуальними і на ділі виявляти любов до ближнього. Саме це й було метою нашої поїздки до поранених військових.

Перше, у чому проявлялася наша практична любов, — це преображення наших хлопців завдяки перукарській майстерності членів команди. Наші брати Микола і Андрій — батьки загиблих Героїв — не тільки стригли, а й намагалися розважити, підтримати добрим словом, вислухати кожного воїна, і їм це вдавалося.

На фото ви можете побачити, як відбувається це преображення.

Наступний етап – це нагодувати воїнів. Брат Михайло не відходив від цього станка нарізного. Так різав, що до кінця не було зрозуміло, що товстіше в бутерброді: хліб, сир чи ковбаса, — так щоб хлопці по-справжньому відчували нашу любов і турботу.  Також на фото видно купу домашніх пиріжків, дякуємо усім тим, хто їх приготував, у перші ж дні вони розлетілись на «ура»!

Наступне, це було вдягнути. Для хлопців, яких привозили безпосередньо з позицій, дуже важливо було отримати чисту білизну і футболки, спортивний одяг і взуття. Це все стосувалося практичного служіння і піклування про тіло.

На наступному фото ви бачите одну з ключових форм дружньої підтримки — це різні настільні ігри з хлопцями, якими займалися брати Ігор та Микола. Це не просто зіграти партію і думати, як конем походити, але й запитати в людини: як її звати, звідки родом, з якої бригади, що вона пройшла, — і тоді зав’язується спілкування. Це дуже добре придумали ті, хто започаткував там настільні ігри, це був добрий час і момент для побудови стосунків.

Протягом усього дня ми служили воїнам ділом, словом і підтримкою, а на вечір запрошували в таке братерське коло спілкування, де кожен із хлопців міг представитись і розповісти про себе. Хтось вкладався в 30 секунд, а комусь і 5 хвилин було мало, щоб розповісти, через що він пройшов. Під час спілкування ми порушували різні духовні теми, говорили, що Ісус Христос — наш справжній побратим, Який узяв весь удар на Себе, закрив нас Собою. Відповідно Він той, з Ким хочеться йти далі пліч-о-пліч, Кому ми можемо довіряти на всі 100 %. Хлопці погоджувались із цим. Також ми порушували питання покаяння, віри, важливого вибору в житті, що кожен вибір має наслідки, але є найважливіший вибір, який впливає на все наше майбутнє. Також давали можливість хлопцям ставити запитання. Різні запитання були, від, можливо, таких простих і дитячих, як-от про Євангеліє від Андрія чи Магдалини, до таких серйозних і важливих — про сутність нашої християнської віри.

Під час цієї поїздки ми з Андрієм мали можливість взяли участь в урочистому похованні загиблого Героя — молодого сина і внука добре знаної нами родини Козеренків – Царевських із церква «Дім Агапе» у м. Кам’янському. На початку повномасштабної війни ми часто їздили на евакуацію біженців і зупинялися в цій церкві і в домі Козеренків, були особисто знайомі з Євгеном, який два роки тому пішов добровольцем на фронт і служив в «Азові».

Наші друзі і партнери з асоціації «АБЕЖ-ТУР» у м. Тур, Франція, передали багато коробок із засобами медичного призначення для надання першої медичної допомоги, і ми передали ці коробки медикам у шпиталі. Спочатку вони сказали, що шпиталь усім забезпечений і нічого брати не будуть, але коли відкрили коробки, то виявилось, що це дуже високоякісні матеріали, бинти, протиопікові пластирі і багато іншого дуже потрібного, отже усе це з вдячністю прийняли і передали в операційну.

 

Також ми раді були зустріти і поспілкуватись з головним медбратом шпиталю Кирилом. Рік тому брати з Рівного з ним познайомились вперше і він відкрив своє серце для Ісуса Христа і Євангелія. В червні під час відпустки він відвідав нашу місію у Рівне, разом провели свято для дітей-сиріт з притулку – повели їх у зоопарк. Кирило пожертвував власні кошти на оздоровлення дітей-сиріт в християнських таборах у Закарпатті. Отже, ми привезли йому подарунки: таборову футболку і мистецьку поробку – розмальовану скриньку. На запитання, яку практичну допомогу ми можемо надати лікарні, Кирило одразу попросив допомогти з придбанням паперу для діловодства, — щотижня сотні людей прибувають і вибувають, дуже багато документообігу, папір — це завжди гостра потреба у шпиталі. Ми придбали для них дві коробки паперу.

.

Також мали зустріч і спілкування з нашим другом, пастором Костянтином Чібізовим, який є штатним капеланом в артилерійському дивізіоні морської піхоти. Передали йому для служіння військовим багато необхідних речей. Наприклад, Андрій віддав йому дві свої нові розкладачки, а Костя каже, що якраз вчора надійшов запит – прохання від воїнів, що треба розкладачки. Так Бог направляв наше служіння.

Тому щира і велика подяка усім, хто молився, підтримував нас матеріально, фінансово і на ділі – різними корисними речами. Вірю, що це Божа справа, яку потрібно продовжувати. Ми переконалися, що усім військовослужбовцям — і солдатам, і командирам — вкрай необхідна духовна допомога і підтримка. Будь ласка, моліться про це!

Аркадій Сльоза