В тісноті своїй я кличу до Господа, і до Бога свого я взиваю...

Псалом 17:7

Щодня наша країна переживає масовані повітряні атаки ворога.

Сотні ворожих безпілотників розносять смерть по всій нашій землі — від Харківщини й Дніпропетровщини до Одещини, Волині та Рівненщини.

За кожним повідомленням про «приліт» стоять пошкоджені будівлі, порушене енерго- і водопостачання, поранення і загибель мирних жителів. Війна несе із собою страждання, сльози, біль, зруйновані людські долі.

Особливо боляче за дітей. Через війну вони втрачають рідних, домівки, друзів і звичне дитинство. Замість безтурботних ігор чують сирени та вибухи, змушені ховатися в укриттях і жити в постійному страху.

Просимо, продовжуйте молитися за Україну, за всіх постраждалих, за родини загиблих і за тих, хто щодня рятує людські життя.

Нехай Господь укріпляє тих, хто переживає втрати, дає сили тим, хто допомагає іншим — рятувальникам, медикам, енергетикам, — і береже наш народ у цей важкий час від зневіри та відчаю.

З 18 по 25 жовтня 2026 року в Біблійній місіонерській церкві «Община Доброго Пастиря» м. Рівне відбулася XXXI Місіонерська конференція. Її гаслом стали слова: «Ходімо і побачите» (Івана 1:39). Бог зібрав на цю конференцію християн, яким небайдуже виконання Великого Доручення нашого Господа Ісуса Христа.

Серед гостей були місіонери, яких церква підтримує молитовно та фінансово. Не всі вони мали змогу бути присутніми особисто, проте тих, хто служить далеко за кордоном, можна було побачити й почути у відеозаписах.

Під час конференції відбувся семінар на тему «Моделі учнівства Христа», який провів брат Артем Волошин з Одеси.

Особливою подією останнього вечора стала зустріч із місіонерами з Аргентини. Їхні діди були українцями, які виїхали до Аргентини, рятуючись від Другої світової війни. А тепер їхні внуки приїхали в Україну під час повномасштабної війни, щоб звіщати людям Євангелію.

Отже, «Ходімо і побачите» — це не лише заклик почути про Божу працю, а й запрошення зробити крок назустріч Божому покликанню.

У житті нашого місіонера Мані Мохаммаді відбулося кілька важливих подій.

На початку вересня 2026 року він брав участь у місіонерській конференції в Пенсильванії. У студентському містечку Стейт-Коледж брат Мані проповідував на тему «Велике Доручення Господа для молоді», закликаючи молоде покоління присвятити своє життя благовістю серед перськомовних народів.

А вже 23 вересня брат Мані разом із сім’єю вирушив на місіонерське служіння в Каліфорнію.

Служителі церкви «Жива надія» м. Сарасота (Флорида) благословили їх на переїзд в Сакраменто, де живе численна діаспора іранців та афганців.

За свідченням брата Мані, лише за перший тиждень служіння в Сакраменто їм вдалося засвідчити про Христа близько 170 людям, приблизно третина з яких — афганці.

З милості Своєї Господь і цього року дозволив нам побачити плоди благовістя іранському народу. Незважаючи на ризики, новонавернені християни з Ірану в призначений час змогли приїхати в одну з сусідніх країн. Там після чотирьох днів інтенсивного навчання з основ християнської віри відбулися бесіди з учнями, результатом яких стало хрещення семи братів і сестер. Також відбулося вінчання однієї подружньої пари.

Духовне керівництво та пастирську опіку здійснювали українські брати-пастори Тарас Приступа (м. Рівне) і Андрій Бортнійчук    (м. Здолбунів).

Учасники зустрічі повернулися в Іран, сповнені духовного піднесення і палкого бажання продовжувати служіння у своїх домашніх церквах.

З 22 вересня по 1 жовтня 2026 року відбувалася чергова сьома сесія Рівненського Біблійного коледжу «Слово Благодаті». У навчанні взяли участь 18 студентів.

Курс «Апологетика» читав Круппа Вячеслав Дмитрович — пастор і викладач богословських дисциплін із багаторічним досвідом служіння та викладання.

Тема апологетики виявилася дуже практичною та актуальною. Студенти говорили про те, як пояснювати свою віру, як відповідати на складні запитання про Бога, Біблію та християнство, як вести розмову з людьми, які мають інші переконання або сумніви. Важливим було розуміння того, що захищати свою віру потрібно не лише вагомими аргументами, але й з повагою та любов’ю до опонента.

З початком нового навчального та робочого року співробітники нашої місії Аркадій Сльоза та Руслана Ковальчук отримали чимало запрошень провести євангелізаційну виставку картин «Життя Ісуса Христа у творах мистецтва».

Першою стала поїздка в місто Дубровиця. 19 вересня Євангелія прозвучала в римо-католицькому костелі Святого Іоанна Хрестителя. Виставку відвідали парафіяни храму, працівники управління соціального захисту та Центру життєстійкості міста, а також екскурсанти з Києва.

Увечері того ж дня виставку представили в церкві ЄХБ села Бережки Дубровицького району.

23 вересня виставка продовжила свою подорож Рівненським Поліссям. Уранці її відвідали учні ліцею села Бережки, а після обіду — учні ліцею № 4 міста Сарни. Школярі не лише почули Слово Боже, але й отримали його в подарунок.

10 жовтня відбулася поїздка в місто Звягель, де виставка була представлена в християнському Центрі надії «Діамант»,               а 12 жовтня співробітники місії знову завітали в Дубровицю, цього разу в ліцей № 3.

Наступною зупинкою стала парафія Святого Духа в селищі Маневичі. Як зазвичай, організатори виставки мали на меті не лише ознайомити глядачів із творами живопису, а й допомогти їм по-новому відкрити для себе євангельські події.

Ми вдячні Богові за кожну можливість звіщати Добру Новину, за відкриті двері храмів і навчальних закладів, за всіх організаторів та учасників цих зустрічей. Нехай Господь благословить усіх, хто слухає та приймає Його Слово!

У Рівненському християнському ліцеї «Світогляд» навчаються 109 учнів. У кожного своя дитяча історія, родина, мрії та життєві обставини, які не завжди бувають простими.

Серед учнів є діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування; діти з багатодітних і неповних сімей; діти зі статусом ВПО та/або такі, що постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів; діти учасників бойових дій.

Загалом понад 60 % від усіх дітей школи належать до вразливих груп населення. Тому «Світогляд» — це значно більше, ніж просто уроки, оцінки та підручники. Це місце, де кожну дитину помічають, чують і підтримують, допомагають їй відкривати і розвивати свої здібності і сміливо мріяти про майбутнє.

У Своїй мудрості Господь, відкривши Своїм дітям дивовижну перспективу і блаженну надію на вічне життя з Ним у Його Царстві, приховав від більшості з нас наше найближче майбутнє. Важко було б нам жити, якби ми наперед знали про всі життєві випробування, які на нас чекають.

Починаючи з 2022 року, чимало неочікуваних подій сталося в житті Вячеслава і Тетяни Артерчуків, членів Біблійної місіонерської церкви «Община Доброго Пастиря» м. Рівного та багаторічних співробітників місії «Надія — людям».

У 2024 році в їхньої доньки Деї виявили серйозне автоімунне захворювання. Дівчинка, а разом із нею і батьки, пройшли нелегкий шлях складних обстежень, кількох операцій і лікування в клініках Рівного та Києва. Багато людей молилися за Дею і зараз, дякувати Богові, вона перебуває у стані стійкої ремісії, почувається задовільно й успішно навчається у закладі вищої освіти, проте й надалі потребує постійного прийому дорогих ліків.

У 2025 році Вячеслав ухвалив рішення піти добровольцем в ЗСУ. Відвідуючи військові частини, він бачив величезну потребу наших захисників у духовній підтримці. Нині Вячеслав служить помічником капелана в 406-й окремій артилерійській бригаді на Запорізькому напрямку. Це служіння потребує не лише мужності й самовідданості, а й особливої Божої мудрості, сили й проводу.

Навесні 2026 року його 80-річний батько переніс інсульт, після якого зміг відновитися лише частково. А на початку жовтня в Тетяни виявили онкологічне захворювання. Тож попереду в родини нові випробування.

Щиро просимо вас підтримати родину Артерчуків у молитвах і, якщо у вас буде така можливість, — допомогти фінансово.

Що це за енергетичне коло в християнському футбольному клубі «Надія»?

Ми часто чуємо запитання: що це за коло, у якому гравці «Надії» перед кожним матчем стають на коліна? Що насправді відбувається в цей момент?

І сьогодні ми хочемо вам пояснити.

Для нас це не просто ритуал чи забобон. Це коло молитви. Коло розмови з Богом.

Перед кожним матчем ми стаємо на коліна, щоб нагадати собі: незалежно від того, як завершиться гра, перемогою чи поразкою, ми все одно звертаємося до Бога й віддаємо цей матч у Його руки...

Ми потребуємо ваших молитов і
фінансової підтримки

Уклали: Надія Доля, Тетяна Артерчук, Ірина Соляник

Знайдіть нас у соціальних мережах: hopetopeople