Ми щиро вдячні БФ «Менонітський центр», а також іншим організаціям, церквам і місіям, які допомагають утримувати та підтримувати вимушених переселенців із Донецької області, що проживають на нашій заміській базі в селі Залісся Рівненського району. Цей проєкт милосердя та служіння діє безперервно з 2022 року.

Цьогоріч церква «Община Доброго Пастиря» м. Рівне вирішила щосуботи організовувати євангелізаційні поїздки в Залісся. Для братів і сестер це хороший досвід виявити на практиці любов, співпереживання і служіння людям зі сходу України. Ділячись своїми життєвими історіями та особистою зустріччю з Господом, вони вчаться свідчити людям, які перебувають у біді, підбадьорюючи їх та вказуючи на Того, Хто завжди поруч і Хто чує їхній біль і плач. Для самих переселенців — гарна нагода знайомитися, дружити, ділитися своїми  переживаннями та отримувати підтримку та підбадьорення.

Сьогодні у Заліссі перебуває 55 осіб. Переважно це літні вдови, немічні люди, особи з інвалідністю, жінки з дітьми. Багато хто залишив домівки на окупованих територіях або в районах постійних обстрілів. Їхнє житло зруйноване або перебуває в небезпеці, а невеликі пенсії й соціальні виплати не дозволяють самостійно винаймати житло у безпечних регіонах України.

Навіть у 2025–2026 роках люди продовжують прибувати до Залісся, рятуючись від війни, руйнувань і постійного страху.

Однією з нових мешканок стала 78-річна Любов Іванівна, яку привезли до Залісся у березні цього року з міста Дружківка Донецької області. Разом з іншою літньою жінкою вона прибула виснаженою, наляканою та майже безпомічною. Через постійний стрес і близькість фронту жінка почала втрачати пам’ять і орієнтацію.

Її життєва історія охоплює кілька поколінь і цілу епоху. Народившись на Львівщині у багатодітній родині шахтаря, вона ще змолоду взяла на себе турботу про сім’ю після важкої травми батька. Згодом життя привело її до Воронежа, де вона здобула освіту кухаря-технолога, створила сім’ю та працювала на керівних посадах у сфері громадського харчування. Після сімейної трагедії самотужки виховувала доньку й почала нове життя на Донеччині, у Краматорську та Дружківці. Війна застала її вже самотньою: донька з родиною виїхала до Сибіру, а всі рідні залишилися в росії. Сьогодні Любов Іванівна особливо потребує турботи, безпеки та людського тепла.

Інша мешканка Залісся — 27-річна Анастасія зі Слов’янська. Вона пережила дві хвилі війни — ще у 2014 році, будучи школяркою, і під час повномасштабного вторгнення у 2022-му. Разом із трьома маленькими синами Анастасія довго залишалася вдома, сподіваючись, що небезпека мине. Та після влучання снаряда у сусідній будинок родина зрозуміла, що мусить тікати.

Сьогодні вона з дітьми живе у Заліссі, де вперше за довгий час може спати в тиші без вибухів і сирен. Її найбільша мрія — мир і повернення додому. Попри невизначеність майбутнього, Анастасія вдячна людям, які допомагають переселенцям пережити найважчі часи.

Для багатьох мешканців Залісся це місце стало не лише тимчасовим житлом, а простором відновлення, підтримки й надії. Ми дякуємо всім, хто продовжує молитися, жертвувати та служити людям, які втратили майже все через війну.