«Щит мій у Бозі, Який чистих серцем спасає. Бог Суддя справедливий, і щоденно на злого Бог гнівається…» Пс. 7:11–12
2–5 жовтня 2024 року працівники нашої місії Вячеслав Артерчук та Аркадій Сльоза здійснили чергову поїздку на Донеччину. Брати проїхали близько 2500 км і відвідали військових у містах Покровськ, Добропілля, Краматорськ, Дружківка та Костянтинівка. Ми щиро вдячні всім, хто долучився до збирання допомоги для військових, та за молитовну підтримки, особливо під час перебування братів на першій лінії.
Завдяки зусиллям волонтерів та благодійних організацій, зокрема фонду «Серцем і руками» з м. Хмельницького, вдалося забезпечити військових необхідними продуктами, такими як смажена картопля, голубці та вареники. Підготовка та закупівлі є важливими етапами у цій діяльності, що свідчить про спільну роботу та підтримку тих, хто на фронті.
Початок навчального року в українських школах відзначається активною участю дітей у виготовленні різних виробів, написанні листів і малюнків для захисників. Військові цінують ці подарунки, які піднімають їхній дух і мотивують працювати заради майбутнього. Ліцей № 10 м. Хмельницького також долучається до цієї ініціативи, даруючи своїм захисникам теплі подарунки, створені руками дітей та викладачів.
«Наша перша зустріч з військовими — братами у Христі Тарасом і Петром — відбулася на кордоні Донецької та Дніпропетровської областей, куди їхні підрозділи переїхали з Покровська, щоб уникнути обстрілів. Завдяки сучасним технологіям, таким як GoogleMaps і Waze, вдалося знайти і звести їх разом. Ми привезли малюнки дітей, створені для захисників, щоб прикрасити стіни їхнього житла, а також сітки, подарунки та смаколики.
В’їзд у Донецьку область виявився проблематичним через інтенсивні бої на Покровському напрямку. Після уточнення кількості підрозділів, до яких везли допомогу, та обіцянки не заїжджати в Покровськ, нашу машину пропустили. Учні ліцеїв № 27 і № 19 м. Рівне також підготували малюнки, вироби та продуктові подарунки, які, сподіваємось, підбадьорять наших захисників. На краю міста зустрілися з артилеристами. Це було перше знайомство з цими військовими, і за традицією їм презентували Євангелію через євангелізаційний кубик. Під час зустрічі як зазвичай слухали історії про службу, поранення та потреби на фронті, молилися і дарували Новий Завіт.
Дорогою в Краматорськ ми відвідали м. Добропілля, де зустрілися з волонтерами, які плетуть сітки. Помолилися разом і залишили свої контакти на випадок евакуації людей з цього прифронтового міста. Багато людей з Покровська переїхали в Добропілля, але місто піддається постійним обстрілам, що змушує цивільних залишати свої домівки. Зміна місця зустрічі в Краматорську стала необхідною через небезпеку від ворожих дронів.
Умови війни роблять гігієнічні засоби, такі як «сухі душі» і вологі серветки, надзвичайно затребуваними серед військових. Кожен із тих, кому передали допомогу, висловлював свою вдячність.
На зустріч у Краматорськ приїхали представники чотирьох підрозділів. Хоча один військовий з Дубно, наш друг Михайло, не зміг приїхати через обставини, решта бійців, попри інтенсивні бої, змогли зібратися, що стало результатом наших спільних молитов.
Деякі люди ставлять питання, чому хлопці з центральної та західної частин України повинні воювати на сході. Проте, за спостереженнями, на сході воює багато місцевих хлопців, кожен четвертий військовий походить з Донеччини або Луганщини. Ті, хто ставить це питання, не усвідомлюють, що таке війна в рідному краї, і такі думки можуть існувати лише доти, доки центральна та західна частини України залишаються в безпеці.
У прифронтовому м. Дружківка, де досі курсують трамваї, мешкають військові з 93-ї бригади «Холодний яр». Наша дружба з ними триває ще з серпня 2022 року, коли ми привезли їм харчі в маленьке село під Соледаром, де вони терміново потребували допомоги.
Після насиченого дня, як уже сутеніло, на виїзді з Костянтинівки, нас зупинила поліція через наближення до зони бойових дій. Усе ж вдалося отримати дозвіл на проїзд ще трохи далі до останнього блокпоста. Там довелося телефонували до помічника капелана, щоб той виїхав нам назустріч і взяв на себе відповідальність супроводжувати до місця перебування військових… Але це було навіть краще, оскільки в нас були певні переживання про те, як в суцільній темряві самотужки шукати шлях в малознайомій місцевості.
Під час зустрічі з «літунами», операторами дронів, які ретельно підготувалися до прийняття гостей, накривши щедрий стіл, ми відчували ніяковість спочатку через кількість приготованих страв, а потім через несподівану стрілянину зенітної установки по ворожому дрону, який з’явився прямо над нами. Попри небезпеку, військові залишалися спокійними і, слава Богу, ніхто не постраждав. Коли загроза минула, була змога знову розповісти військовим Євангелію за допомогою євангелізаційного кубика. Стосунки з цими хлопцями вже на такому рівні, що можна зачитувати уривки з Писання, коротко проповідувати і, що особливо радує, всі слухали, не перебивали і не сперечалися…
Перед спільною молитвою зробили світлину з бригадним прапором. У цьому батальйоні вже заведено завжди молитися з хлопцями обійнявшись, і навіть ті, які вперше знайомляться з нами, не відмовляються так молитись.
Тут відбулося знайомство з Ольгою, яка служить бойовим медиком і водійкою евакуації в цій бригаді. Жінка пережила втрату чоловіка та сина на війні у 2023 році. Щоб зберегти пам’ять про них, вона зробила татуювання з портретом сина та його почерком, використовуючи комп’ютерні технології, оскільки не має можливості відвідати їхні могили.
Ми також побачили, як у військовому побуті ховають під маскувальними сітками все, що можуть, від ворожих дронів.
Ми залишилися в цих військових на ніч. Вночі в село, де ми ночували, прилетіли дві керовані авіабомби, вибух однієї я добре почув, а інша вибухнула десь на іншому боці села… Зруйнованих будинків стає з кожним днем все більше, в села, куди ми раніше заїжджали, вже немає змісту їхати, оскільки звідти виїхали всі, в тому числі й військові, та й селами важко назвати руїні, що несе з собою «руський мір».
На завершення поїздки нас попросили евакуювати сім’ю з двома дітьми з Добропілля в Дніпро, краще виїхати завчасно, ніж залишитися в такій небезпечній ситуації.
Висловлюємо від себе й від всіх військових велику подяку кожному небайдужому! Для нас честь бути разом з вами в одній команді! Молимося далі за всіх наших захисників. Прагнемо й надалі робити все можливе, щоб підтримувати їх та сіяти Боже Слово серед тих, хто стоїть на межі життя і смерті. Всім велика подяка!»
Вячеслав Артерчук
