Цієї неділі, 31 травня, в Залісся пройшла друга зустріч переселенців. Цю зустріч МГО «Надія – людям» організувала, щоб проявити до сімей переселенців дружнє співчуття й підтримку в непростий період їхнього життя. Місія повністю взяла на себе витрати на харчування та транспорт, організувала спілкування та спортивні ігри і, таким чином, проявила любов до ближніх. Як один з переселенців, можу заявити, що для нас, людей, що втратили звичний спосіб життя, залишили свої будинки тарозлучилися з багатьма родичами й друзями – така участь в нашій долі дуже і дуже цінна. Важко навіть сказати, хто зробив для нас більше в цей період: ті, хто допомагав нам матеріально чи ті, хто просто дружив з нами.
Дуже часто переселенці не в силах самі вирватися з кола гнітючих думок, спогадів про минуле, пережите й втрачене. І коли хтось приходить до тебе ввечері, щоб поспілкуватися в простій невимушеній атмосфері за чашкою чаю – це стає для тебе, як ковток свіжого повітря, ти вибираєшся зі своїх думок і знову можеш дивитися на життя в світлі Писання й вічності …
На зустрічі були присутні переселенці з Донецької та Луганської областей, сім’ї з Криму і майже весь склад Церковної Ради «Общини Доброго Пастиря» зі своїми сім’ями, а так само молоді брати, які служили водіями й помічниками в організації пікніка. Сім’ї Андрія Павловича і Вови Чекеренди подбали про приготування їжі. Коли ми під’їжджали до бази, звідти вже доносилися смачні запахи гриля. Був час для знайомства, коли представник кожної сім’ї міг коротко розповісти про себе і свою сім’ю. Все відбувалося просто і невимушено. Микола Нікітін приготував для нас проповідь на текст з книги пророка Єремії 29 розділ. У проповіді він постарався відповісти на питання, з якими стикається кожен біженець «Хто ми: боягузи, зрадники, як нас іноді називають знайомі, що залишилися в зоні АТО та на окупованих територіях, чи люди, які вчинили розсудливо? Як не впасти в депресію, а жити повноцінним життям Божих дітей, опинившись в числі переселенців? »
Поки ми слухали проповідь, молоді брати з «Общини Доброго Пастиря» розважали наших дітей, граючи з ними в спортивні ігри. Це дозволило нам зосередитися на тексті Писання. Після проповіді в спортивні ігри грали вже й дорослі. Микола Нікітін зі своєю командою заздалегідь підготували чудовий волейбольний майданчик та зі свистком, як справжній арбітр вів волейбольні бої. Хтось ходив, хтось спілкувався, хтось грав з дітьми. По домівках роз’їжджалися втомлені та задоволені. Ті переселенці, які не є членами протестантських церков, були дуже здивовані побаченим: всі намагалися збагнути, що ж тут відбуваєлося, і я їх частково розумію. Після зустрічей, які влаштовують переселенці, об’єднуючись в громадські організації – ця зустріч виглядала зовсім по-іншому. Неозброєним оком видно, що цих людей об’єднує не просто спільна біда, але щось більше. Один з наших невіруючих гостей, переселенець з Донецька поставив мені питання: «А щоб брати участь в тому, що тут відбувається (дитячі табори, зустрічі і т.п.) потрібно вступити в віру?» Я намагався йому пояснити, що це безкорисливо, але в цьому гріховному світі в таке віриться через силу …
Від імені переселенців хочу сказати «Дякую!» Спасибі МГО «Надія – людям» і церкви «Община Доброго Пастиря» за цей пікнік. Нехай Господь благословить вас, і нехай Господь всім вам віддячить за добро, яке ви робите для нас, переселенців. Ми сподіваємося, що Христос прийме його як виявлене особисто до Нього «… Бо я голодував, і ви дали мені їсти; жадав, і ви напоїли Мене; був мандрівником, і ви прийняли Мене »(Мт. 25:35).
Станіслав Колпаков
