Як жити й приносити плід, якщо в тебе немає команди, не розуміють рідні, засуджує суспільство, через свої переконання ти втрачаєш роботу, ти незаміжня жінка… в Середній Азії, і в тебе діагностували невиліковну хворобу?

Читайте інтерв’ю з нашою дорогою сестрою, яка присвятила своє життя служінню жінкам і дітям із циганського народу.

– Гуля, розкажи, будь ласка, як Бог покликав тебе до Себе? Як ти увірувала?

– Народилася я в Узбекистані, в мусульманській сім’ї, моє повне ім’я – Гульджахон. Коли мені було 32 роки одна узбечка розповіла мені Євангеліє. Тоді я вперше і почула про Ісуса Христа. Після цього вона запропонувала мені покаятися. Коли я вперше почула Євангеліє, воно мене зачепило. До цього я ніколи такого не чула і мені стало дуже цікаво. Ця сестра подарувала мені брошурку з Євангелієм від Івана. Після цього вона запросила мене до церкви, сказавши: «Прийди хоча б один раз, а потім сама вирішиш – ходити чи ні, але в церкві ти зможеш ще більше почути про Ісуса Христа». У мене був внутрішній спротив: «Як же це я, мусульманка, слухаю про «якогось» Бога. Наш мусульманський народ дуже богобоязливий, багато часу проводить в молитвах, а я тут слухаю отаке». У церкві я почула проповідь, і коли проповідник закликав до покаяння, я вийшла і покаялася. У той період життя у мене було багато труднощів, і я думаю, що через них Господь вів мене до покаяння. І ось так відкрито, своїми устами при всіх – я сповідала Христа своїм Спасителем і стала християнкою. Це стало початком мого нового життя.

 

– Розкажи про свою сім’ю. Хто були твої батьки? Де ти народилася?

– Моє рідне місто – Шахрисабз. Моя мама – таджичка, а тато – узбек. Вони були дуже правовірними мусульманами: вірили в Аллаха, постійно читали намаз, сповідували Мухаммеда, як пророка і єдиний шлях до Аллаха. Ми часто ходили в різні місця для поклоніння: в мечеті, інші священні будівлі, до каменів. Але я ніколи не чула і не бачила, щоб хтось читав Коран. Це була книга, яка завжди просто десь стояла або лежала.

Нас у сім’ї семеро: чотири брата і три сестри. Коли я тільки увірувала, то відразу ж поділилася цією новиною зі своєю сім’єю. Перша їхня реакція була, що я зрадниця, бо зрадила свою віру. Хоча насправді я не зрадила, а навпаки придбала справжню, живу віру. З боку батьків було дуже багато утисків і було дуже складно, коли серця близьких людей закриті для Бога. Хоча труднощі в моєму житті траплялися і раніше, оскільки я була військовослужбовицею з 17-ти років, переживаючи різні складні життєві ситуації – я шукала відповіді, душа шукала Бога. Бог знав час, коли я повірю, Він знав всі ситуації. І в час, коли я доторкнулася до Нього, я відчула, що щось відбувається, внутрішнє сильне переживання: я не могла втримати сліз і зрозуміла, що я – грішниця. Іслам вчить, що Аллах прощає все, якщо ти мусульманин, а виявляється потрібно сповідати Ісуса Христа своїм Спасителем. Адже саме Він помер за твої гріхи. Так я стала віруючою в Ісуса Христа.

– Як ти зрозуміла, що Бог закликає тебе саме до цього служіння, яке ти зараз несеш? Розкажи трішки про саме служіння і як ти побачила руку Божу, в тому, щоб служити саме цьому народу? 

– Коли я увірувала то, перш ніж комусь щось розповідати, я повинна була сама добре знати Євангеліє. У мене були наставники, які мене постійно наставляли, зміцнювали Словом Божим, вони вчили мене як можна благовістити саме в мусульманській сім’ї. Я прочитала в Слові, що якщо ти повірила, то тепер повинна розповідати Євангеліє іншим, щоб і вони врятувалися. І перший народ, який Бог мені послав, це були узбецькі цигани, яких називають «люлі». І це були саме ті люди, якими Бог мене благословив. Спочатку я цього не зрозуміла і їх не розуміла. Це такий народ, який навіть читати не вміє, але Бог приготував їм найцінніше і найдорожче – Євангеліє. Їх потреба була дуже велика, вони багато плакали, адже їх ніколи не вважали людьми, вони говорять «ми найнижчого сорту серед людей». І коли вони почули Добру Новину, вони прийняли її. Але тепер потрібно не просто розповідати їм – тепер потрібно жити було з ними, розділити з ними їх переживання, допомагати. Все здорове вчення я передавала справді вірним. Я сама змінювалася і люди цікавилися християнським життям, тим, Хто такий Ісус Христос. Важливо було не тільки вчити Слову, а й своїми справами показувати віру. Потрібно було брати участь в їх житті, в скорботах, у побутових питаннях, багато пояснювати, але через все це, вони потягнулися до мене. Вони стали бачити в мені доброту Ісуса Христа. Не просто на словах, а у справах. Ми разом молилися про зцілення, про хворих, про втіху.

Гуля, розкажи будь ласка, про найперші плоди – людей, які прийняли твою звістку про Ісуса. Ким вони були?

– Дві старших жінки. Вони ніколи не вчилися в школі, жінки в цих народах зазвичай багатодітні. І після того, як я їм розповіла про Бога, вони мені кажуть: «А ти можеш завтра ще прийти? Ми зберемо всіх своїх рідних, щоб ти і їм розповіла». Це були перші плоди Євангелія. І ось пізніше ці двоє привели до Бога багатьох своїх рідних. Як самаритянка в 4-му розділі Євангелія від Івана привела до Бога свій народ. Я бачила ці плоди – людей, різного віку: чоловіків, жінок, дітей. Цілі натовпи приходили і просили: «Розкажи!» Це Його плоди!!! Вони стали змінюватися, я бачила їх відвагу, ревність, радість від того, що їх любить Христос. Вони мене запитували: «А де Христос?», я відповідала: «Він в твоєму серці!» І вони надихалися і раділи. Ось це і були перші плоди.

 

– Який був найважчий момент в твоєму служінні, коли тобі було по-особливому важко, і  який момент приніс тобі особливу радість?

– Ісус говорив, що хто вас прийняв, той і Мене прийняв, а хто не прийняв – Мене не прийняв. Мене гнали і вас будуть гнати. Я думала, ну як можна гнати і не приймати. Але я через це теж пройшла. Коли я почала розповідати про Христа узбецькому народу, недоброзичливці знайшли мене безпосередньо у парку, потім прийшли додому. Знайшлися люди, які написали на мене заяву, що я поширюю «якогось російського» Бога. Мене викликали прямо в управління ГУВС і там же допитували. Попередили, що: «Якщо будеш продовжувати, матимеш великі неприємності ще й оштрафуємо». Мені було і страшно, і неприємно. Як так? Я ж своєму народу даю радість, я ж не вбивця, не блудниця. Я розповідаю про Істину, про те, що мені відкрив Бог. Я хотіла показати любов Ісуса Христа, через проповідь своєму народу. Коли мені погрожували в «органах» і гнітили в рідній сім’ї – я раптово побачила іншу радість. У Діях Апостолів написано: «Радійте, коли вас женуть за Ім’я Моє». Я відчула цю радість, радість бути гнаною за Ім’я Ісуса Христа. Через все це Христос ще більше прославився, і я ще більше зрозуміла жертву Христа і Його страждання заради нас. Тому важливо залишатися вірним, не зрікатися, служити мусульманському народу і ніколи не зупинятися, адже Він полюбив нас по-справжньому. Слава Ісусу Христу!

– Слава Богу! Ти відповіла відразу на два питання і про труднощі, і про радості. А чи є ще якийсь конкретний випадок, коли Бог по-особливому проявився в твоєму житті або в твоєму служінні?

– У певний момент життя, коли я змінювалася, моя домашня церква теж стала зростати – і духовно, і кількісно; більше працювали, стали приходити нові люди, з’явилися різні служіння. У 2017 році у мене виявили онкологію. Я багато чула про цю хворобу і розуміла, що все закінчується смертю. Стала розмірковувати над деякими питаннями: «Я йду посеред дороги, як я можу все залишити? Чи буде у мене можливість продовжувати служити, чи не буде хвороба цьому заважати?» Серед цього болю я стала більше спілкуватися з Богом. Я ставала до Нього все ближче і ближче, і відчула, що я в Його руках, заспокоїлася, довірилася Йому. Я зрозуміла, що Він – Бог Ревнитель. Він знайде іншого, хто буде служити цьому народу. Я вдячна Богу за все, адже «ранами Його ми зцілилися». Я побачила, що незважаючи на будь-які труднощі, я все одно нічого не втрачу. Все це короткочасно. Я все одно буду з Ісусом. І також Бог являє чудо, обдаровує мене, ось вже два роки я жива, сповнена сил. Звісно потребую фізичного лікування, але не духовного – тримаюся. Слава Богу, що духовної хвороби не маю. Слава Ісусу!

 – Про що ти мрієш?

– Хороше запитання (сміється). Кожен віруючий, напевно, багато мріє. Мрії бувають двох видів: земні і небесні. Я мрію про Небесне. Все, що написано в Слові, звершиться. Я знаю, що Христос прийде вдруге і дуже чекаю зустрічі з Ісусом. Він мене полюбив такою якою я є – і такою хочу йти до Нього. Ось це моя мрія.

Розмовляла Катерина Чекеренда

 

Р.S. Влітку 2021 року мрія нашої сестри Гулі здійснилася!