(Розповідь про двомісячну поїздку молодої пари з України)
Цей звіт є вираженням подяки всім, хто молились і підтримували нас…
Багато хто запитують нас: “Чому Індія?” А ми запитуємо у відповідь “А чому ні?” Місце на планеті земля, в якому як ніде зосередилось неприкрите ідолопоклонство, безліч людських душ, більшість з яких не знають Христа. Бог дав нам з моєю дружиною провести два незабутніх місяці в культурі, відмінній від нашої, можна сказати, ніби на іншій планеті.
Одне із перших вражень про країну, дуже багато сміття і дуже багато корів, порядок речей, який можна описати словом хаос, як сказав один брат: “Де немає Бога, немає і порядку” – погоджуюсь з його словами. Індія одразу постала перед нами як країна контрастів – тут дуже бідні люди, жебраки живуть поряд з надзвичайно багатими. Поряд з великими торговими центрами, готелями, супермаркетами знаходяться нетрі. З повною неграмотністю одних людей контрастує вченість і розумність інших… цей перелік можна продовжити. Але висновок, який ми зробили для себе – головна потреба цих людей не матеріальна, не соціальна, не освітня, не ментальна, головна їхня проблема духовна – вони не знають Бога, вони народжуються, живуть і помирають без Христа.
Індія є найбільш багатобожною країною у світі. Будь-що може бути об’єктом поклоніння, дерева, тварини, люди… божества в Індії обліковуються мільйонами й обмежуються лише гріховною фантазією самих людей. Одним із сильних вражень був візит в одне з найвизначніших місць ідолопоклонства в Індії, храм богині смерті… Люди там намагаються привести себе до певного емоційного напруження – екстатичного поклоніння, що супроводжується голосними молитвами, кожен охочий може отримати крапку на чоло – як знак поклоніння. З протилежного боку від входу в храм приносяться кровні жертви – переважно козлів. Для нас місце поклоніння богині смерті стало місцем духовної боротьби, місцем особливої молитви – в цьому місці я як ніколи раніше чітко усвідомив, що мав на увазі Павло в 1 розділі Послання до Римлян “Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь.” Моліть Бога про милість до цих нещасних людей!
Першим місцем нашого служіння стали села в джунглях на північному сході країни. Індія, яку ми відчули там, далека від цивілізації, далека від наших звичних уявлень про те, що таке нормальне життя. Люди тут живуть в земляних хатах, ходять босими по земляній підлозі, а від дощу їх захищає солом’яна стріха, що стоїть на бамбуковій арматурі, з бамбука тут, до речі, роблять багато що: ліжка, стільці, паркани й тому подібне. Чимало людей живуть тут без офіційних робіт, натуральним господарством. Природа тут багата на різного роду фруктові дерева, а на господарських полях люди в основному вирощують рис, який і складає 90% їхнього раціону. В цих обставинах Бог показав нам які ми насправді багаті.
Кожен місцевий житель в тих селах – поліглот, кожен знає там 4 – 5 мов, бо в кожному іншому селі інша мова. Варто сказати, що англійська не входить в перелік цих мов, тому з нами в команді було два молодих сільських пастора, які стали нашими гідами, перекладачами. Ми дуже полюбили цих відкритих і простих людей та їхніх рідних.
Щоранку я ходив молитися в бамбуковий гай, яка був неподалік від нашого житла, в тому гаю є термітники заввишки в ріст дорослої людини, які окуповані зміями. Це було видно по характерним діркам на стінках термітників, які служать каналом для змій. Я брав туди з собою місцевого собаку, який починав гарчати, якщо відчував якусь небезпеку.
Невіддільною частиною нашого перебування в індійських селах було служіння дітям. Читаючи Євангелію, ми знаємо, що Ісус по особливому ставився до часу, проведеного з дітьми, до впливу, який необхідно здійснювати на них в самому ранньому віці. Це служіння було по особливому цінне для нас. Час з дітьми ми намагалися провести максимально просто. Ми знайомилися з ними, грали в різноманітні ігри з використанням м’ячів, стаканчиків, це були командні та індивідуальні ігри, ми з ними бігали, присідали, танцювали, сміялися, змагалися. Крім цього моя дружина вчила їх робити поробки своїми руками, що виходило у них не без складнощів. Бог дав дружині мудрості робити з дітьми те, що узагальнювало б ту біблійну історію, яку розповідав я, наприклад після того, як ми говорили з дітьми про Бога що створив усе, діти своїми руками робили захмарене небо та райдугу на його фоні.
Біблійні історії я намагався розповісти максимально просто, це також було обумовлено необхідністю перекладу для них, для візуального сприйняття і кращого засвоєння в цілому. Я використовував картинки, які я показував їм на телефоні. Ми віримо, що посіяне слово в молодих серцях по особливому дієво може прорости в їхніх життях і принести багато плоду.
Одним з ключових напрямків служіння в селах була проповідь. Бог відкрив для мене двері впливу на серця віруючих і навіть на пасторів. Річ у тому, що християни там, будучи щирими послідовниками Христа, разом з тим мають велику потребу в біблійних настановах, в здоровому вченні, в ясно проголошеній Євангелії. На жаль не серед усіх прихожан церкви і навіть пасторів Слово Боже та Євангелії цінуються високо, з цієї причини під час проповідей я відкинув всі інші теми, і взявся проповідувати Євангеліє Христове – Вістку про Святого й Справедливого Бога, про глибину людської порочності, про хрест Христа, Його життя й воскресіння, про силу біблійного покаяння в практичному житті, про істинність віри. Я проповідував англійською, з перекладом, що додавало своїх труднощів, але це по особливому приводило до залежності від Бога, Який один може відкрити серця слухачів навіть попри всі мої слабкості. Проповідувати моїм індійським братам та сестрам в церквах де немає кафедри та стільчиків, інструментів та апаратури, де люди дають десятину рисом, було для мене особливою честю, дарованою мені Богом. Там я більше зрозумів, що тіло Христове таке різноманітне, але разом з цим єдине.
На віддалі від цивілізації в нашому розумінні слова ми провели один місяць, який залишиться в наших серцях назавжди. Після цього ми сіли на поїзд, який повіз нас зовсім в інший регіон Індії – передгір’я Гімалаїв.
Наступне місце нашого служіння, місце набагато більш цивілізоване у порівнянні з селами в джунглях, але саме в містах знаходиться величезна кількість сміття, так що частина міста виглядає як одне велике сміттєзвалище з величезною кількістю бродячих корів, які пасуться прямо посеред цього сміття. В будь-якому випадку те, що ми могли отримати в дитячих будинках, де ми служили однозначно було варте всіх тих складнощів і обмежень, які ми переживали там. Людьми, з якими ми розділили наше життя наступні тижні, стали хлопці від 5 до 14 років, вихованці дитячого будинку. Всі діти виявили до нас неабияку привітність і відкритість, вони стали для нас справжніми меншими друзями.
Крім усього іншого, що ми робили разом з ними, як і з сільськими дітьми, ми на додачу разом вчилися готувати їсти. Моя дружина вчила їх українській кухні, а вони її – індійській. Ми разом з ними робили різдвяні листівки для їхніх шкільних друзів, ми разом з ними змагалися в підтягуваннях на перекладині й просто весело проводили час. Також разом з ними ми відсвяткували Різдво, до якого попередньо ми всі разом готувалися. Ці діти ростуть абсолютно в іншій атмосфері, ніж їхні ровесники за межами подібних будинків. З раннього віку вони отримують насіння благодаті, яке, сподіваємося, в свій час проросте на спасіння. Якщо ми й сумуємо за кимось з Індії, так це саме за ними! Це був незабутній час, ці діти на завжди в наших серцях!
Що стосується довгострокового перебування в цій країні, то місіонерство аж ніяк не може бути вказане, як мета в’їзду в країну. Керівна партія останнім часом усіляко утискає права церков різних деномінацій. На сьогодні, коли безвізового режиму з Україною ще немає, перебування для іноземців за звичайною візою потребує перетину кордону кожні три місця. Дешевше виїжджати в сусідні країни, проте це все одно передбачає додаткові транспортні видатки. Саме ж проживання в країні не є дорожчим, ніж в Україні, особливо проживання в селі, й особливо після того, як ви вже придбали необхідні побутові речі, як от бак для води, (а в місті обов’язково потрібен потужний фільтр питної води), газовий балон, меблі. Статус білою людини в сільській місцевості дуже високий, що надає додаткового авторитету будь-яким вашим словам. Для ефективної комунікації дуже важливо знати не лише англійську, але й вивчити як мінімум одну з місцевих мов.
Наша захоплива поїздка відкрила нам, що потреба в служителях там є величезною, потреба людей в істині – кричущою. Ми усвідомлюємо, що більшість з нас ніколи не відвідають Південну Азію особисто, але та потреба, на яку Бог вказав нам, має стати нашою спільною темою молитов, вона повинна бути розділена між усіма нами – людьми не байдужими до душ, що гинуть …
Брат Тимофій
