З милості Божої цього року наша християнська місія «Надія — людям» відзначає 30-річчя своєї діяльності. Писання неодноразово спонукає нас зупинятися, переглядати своє життя, помічати в ньому Божу дію, бути уважними до Божих уроків, чуйними до Його застережень. Саме для того, щоб згадати пройдений шлях, прославити й поклонитися Богові за Його милість і любов до нас, зібралися нинішні співробітники “Надії – людям” і ті брати та сестри, які працювали в місії в попередні роки.
Деякі люди не бачилися багато років і навіть не відразу впізнали одне одного, але у всіх було таке відчуття, що зібралися рідні люди, велика Божа сім’я. Тому дуже природно і доречно прозвучала проповідь пастора чернівецької церкви, незмінного члена правління місії Петра Михайловича Петреску на тему духовного батьківства. А тоді засновник і керівник місії Тарас Миколайович Приступа коротко нагадав, як наприкінці 80-х років минулого століття розпочиналося місіонерське служіння, проаналізував роботу організації упродовж трьох десятиліть, щиро й відверто визнаючи прикрі поразки, помилки та невдачі і водночас звеличуючи неймовірну Божу турботу і благодать. «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю!» (Плач Єремії 3:22–24).
З Божого провидіння нам довелося жити в час духовного піднесення, свободи проповіді Євангелії, масових євангелізацій і насадження нових євангельських церков, а також проходити випробування, пов’язані із лжевченнями, внутрішніми конфліктами, хворобами і, зрештою, війною. Але в усі часи Господь був з нами, а також посилав нам вірних друзів і партнерів.
Свідчення присутніх братів і сестер, відеопривітання тих, хто не зміг приїхати, перегляд фотоматеріалів переносили учасників зустрічі в Якутію і Тиву, Узбекистан і Вірменію, Приморський край, а потім знову повертали до воєнних реалій України, благовістя і підтримки військових, допомоги вимушеним переселенцям, родинам загиблих воїнів, дітям-сиротам. Про кожне служіння була звершена молитва, щоб Господь і надалі благословив служіння “Надії – людям” як в Україні, так і на всіх місіонерських точках.
Зараз, коли весь світ у тривозі та сум’ятті, ми теж не знаємо, що принесе нам завтрашній день, але «доки зветься «сьогодні» (Євр. 3:13), будемо продовжувати проповідувати Євангелію і кликати людей до Христа, адже мета місії – впливати на суспільство через слово, яке дає надію і змінює життя.
