З ласки Божої продовжується служіння українським військовим. Господь беріг наших працівників до цього дня, а також являє Свою милість і турботу про підготовку до таких виїздів. Допоки нам вдається організовувати поїздки раз в місяць, хоча потреба в них зростає. Окрім братів Аркадія та В’ячеслава як водії-добровольці в поїздках взяти участь ще троє людей.
Під час останньої поїздки Бог по-особливому являв Свою благодать. Так трапилося, що за 20 км до місця запланованих зустрічей з представниками декількох бригад автомобіль наших добровольців вийшов з ладу і не міг зрушити з місця. Вони змушені були повідомити військовим про затримку на невизначений час. Військові дуже засмутилися, тому що їм не просто було залишити свої позиції, щоб зустрітися з волонтерами. Вже через 10 хвилин один із них зателефонував зі звісткою про те, що йому вдалося знайти вантажівку, яка невдовзі прибула на місце пригоди та тросом затягнула бус до місця, де його могли відремонтувати. Невдовзі з’ясувалося, що запчастину, яка зламалася, потрібно замовляти з іншого міста і вона прибуде не раніше, ніж за добу. Військові вже запропонували було нашим братам місце для ночівлі. Але ж в іншому місці (за 80 км) в них були заплановані зустрічі з представниками інших бригад! Що ж робити? Після телефонних перемовин військові поїхали додому до одного місцевого автомобіліста. Виявилося, що колись у нього був точно такий мікроавтобус. Але він його давно продав, проте в гаражі завалялася вживана деталь. Саме та, яка була потрібна! Військові привезли з собою і деталь, і її власника з тим, щоб він допоміг її встановити. Після ремонту стало очевидно, що стара деталь зігнута, стоїть навскоси і не може виконувати свою функцію. От якби підмостити під неї шайбу відповідної товщини… І ось в ящику для інструментів у водія нашого буса поряд з різними корисними речами знаходиться одна-єдина шайба. Майстер накручує її і – о диво! – двигун запрацював і на цій кривій деталі проїхав ще 1500 км. Всі вищезгадані пригоди зайняли близько 4 годин. Тож наші співробітники, хоч і з певним запізненням, змогли відвідати кожну із запланованих зустрічей з військовими і щасливо повернутися в м. Рівне. Вони зі сльозами на очах свідчили про те, з якою турботою військові зустріли їх і як намагалися допомогти усім, чим тільки могли.
Під час зустрічей з хлопцями вдалося знову розповісти їм Євангелію, роздати Нові Завіти, поспілкуватися, познайомитися з новими людьми. Один брат у Христі, який тепер служить у війську, зумів переконати своє керівництво, щоб разом із ним на зустріч з віруючими відпустили аж п’ятьох побратимів, тоді як зазвичай відпускають з передової не більше 2-3 людей. Йому дуже кортіло, щоб його бойові побратими почули проповідь Євангелії і познайомилися з іншими віруючими.
Через запізнення брати не встигли заздалегідь розпакувати привезені подарунки, отже військові підключилися до розвантаження буса. З двох підрозділів приїхали нові хлопці, з котрими бачилися вперше. Спочатку вони трохи напружено спостерігали за тим, що відбувається, але потім почули благовістя про Христа, побачили речі, які передали їм люди з мирної території, які моляться про них, і їхні серця були дуже зворушені. Нічого зайвого, це були прості речі для турботи про їхні людські потреби: вологі серветки, щоб вмиватися в польових умовах, спальники, щоб зігрітися в прохолодні ночі, сухі перекуси та пляшечки з водою і соками, щоб тамувати голод на чергуванні в окопах, трохи свіжої домашньої випічки і вареників, спеціально приготовлених жінками перед самим виїздом, водійські інструменти і деякі конкретні речі, які замовляли військові. Йде осінь, тому знову з’явилася потреба в ковдрах, спальниках, свічках для освітлення, також є постійна потреба в якісних турнікетах для зупинки крові.
На жаль, одного нашого друга-військового ми провели в останню путь цього літа. Олександр був родичем працівниці нашої місії. У нього залишилася мати, дружина і двоє донечок-близнят семирічного віку. Це була перша сумна звістка про втрату одного зі знайомих нам воїнів, кого регулярно провідували наші брати Аркадій і В’ячеслав і який завжди уважно слухав євангельську звістку. Ми молимося, щоб Господь Сам утішив його рідних у цій тяжкій втраті.
Військовий Володимир свідчив, що Бог використав його як янгола-охоронця для його товариша. Коли після вечері один солдат вже мав іти, Володимир зупинив його, щоб пригостити соком. Хлопець затримався, і саме в той час на місце, де він міг бути, прилетів снаряд, який лише злегка зачепив його, поранивши руку. Хлопець дякував Володимиру за те, що той врятував йому життя, на що Володимир упевнено відповів: «Це не я врятував тобі життя, це Господь! А я просто був тією людиною, яку Бог використав, щоб явити Свою милість до тебе. Я трішки попрацював Його ангелом».
Будь ласка, продовжуйте молитися про військових, тому що Бог діє через наші молитви; продовжуйте в міру сил і можливостей брати участь у волонтерському служінні нашим захисникам. Окрім фізичної, моральної і психологічної підтримки вони мають змогу отримати головне — Добру Звістку про нашого Спасителя Ісуса Христа.
