Подорож розпочалася в понеділок вранці. Ми вдвох з В’ячеславом Артерчук вирушили в далеку дорогу – 2 тисячі км. Кінцева мета – Калмикія, м. Еліста, церква «Община Христа Спасителя». Зараз там служить брат Євген Бєглєцов зі своєю дружиною Надею й дітьми. По дорозі ми «підібрали» ще одного супутника – пастора церкви «Агапе», м. Дніпродзержинськ, Сергія Тимофєєва. Отже, ми налаштували навігатор на першу проміжну мету – Сімферополь.
Бог добрий! Ми дісталися ще завидна, цілими й неушкодженими, і нас радо зустрів наш брат і місіонер Закій зі своєю сім’єю.
На наступний день нам довелося ще й плисти. Але ось поромна переправа «Порт Крим – порт Кавказ» успішно подолана, і нас зустрічає наш давній друг і співробітник у Господі Олександр Дегтярьов! Хоча спілкування хотілося продовжити, в середу вранці ми вирушили в сонячний степовий калмицький край.
Нарешті, ми дісталися! Бог явив нам свою доброту, охороняючи в дорозі і посилаючи своїх ангелів для нашого захисту. Він привів нас туди Своїм прямим шляхом!
Наші місіонерські «хороми» були в той же час і приміщенням помісної церкви, яка розташовується недалеко від центру міста. Це не п’ятизірковий готель, звичайно, але умови для проживання нормальні.
Перший день короткострокової місії почався з чоловічого молитовного сніданку. Чай, кава, коротка міні-проповідь та спільна молитва. Так починається кожен робочий день цієї групи братів у Христі. А потім вони направляються на об’єкти для встановлення та / або обслуговування спліт-систем (кондиціонери). З огляду на місцевий «пекучий» клімат, це дуже вигідний «літній» бізнес.
Окрім подібних ранкових спілкувань, перші три дні нашого перебування в Елісті проходив дитячий денний табір. Женя проводив біблійні уроки, його дружина займалася з дітьми рукоділлям. Молоді сестрички проводили ігри та проявляли турботу і любов до дуже шебутних калмицьких дітлахів, потім допомагали готувати вечерю. Ми плавно влилися в цю працю своєю присутністю й участю в спільному прославленні Бога, сценках, іграх. Тут ми познайомилися і з калмиками, і з монголами, і з таджиками і з балдирамі (так тут називають калмиків асимільованих з будь-якою іншою народністю): Алдар – великий, Цецен – мудрий, Ернцен – дорогоцінний, монгол Ганху – сталевий та інші.
Наступні десять днів ми займалися фізичною працею, зустрічалися й спілкувалися з людьми, знайомилися з містом, буддизмом і соціальною культурою калмиків. На жаль, нам не вдалося побачити етнічних калмиків, які продовжують берегти свою мову, звичаї, традиції предків, історію та культуру. Ми спробували борцікі (калмицький хліб, схожий на пончики, але без начинки), беріг (калмицькі пельмені), махан-шультиган (варена баранина) і просто калмицький чай, до складу якого входить і молоко, і сіль, і рослинна олія, і перцеві приправи, за бажанням.
Святкове богослужіння на Трійцю ми проводили вже разом і з Новоросійськими братами та сестрою. Вони регулярно приїжджають в Калмикію (під керівництвом Олександра Дегтярьова) для праці, служіння та підтримки християнських відносин. Це велике благословення для місцевих віруючих. Вони на власні очі бачать Божу турботу і просування в будівництві Христової церкви.
Весь час, проведений в дорозі і на калмицької землі, був великим благословенням, по-перше, для нас, братів з України. Ми багато переживали і разом уповали на Бога. Ми ділилися своїми свідченнями і слухали один одного. Ми разом раділи і засмучувалися. Ми разом працювали і відпочивали.
По-друге, нам вдалося підбадьорити сім’ю служителя Жені Бєглєцова і людей з калмицької церкви, а також зав’язати нові відносини з братами і сестрами з інших церков.
По прибуттю в Україну нам вдалося відвідати брата Федю, диякона церкви з Дніпродзержинська. Після онкологічних операцій його здоров’я слабке, але його надія ще жива, адже живий наш Бог!
Артем Приступа
